Данія, Королівство Данія

ДА́НІЯ, Королівство Данія (Danmark, Kongeriget Danmark) — держава на пів­нічному заході Європи. Знаходиться на п-ові Ютландія та понад 480-ти о-вах (заселено 97), найбільші з яких Зеландія (7448 км²), Фюн (2983 км²), Лол­ланн (1,2 тис. км²), Фальстер (514 км²), а також від­далений майже на 200 км на Сх. Борнгольм (588 км²). Омивається на Пд. Балтійським, на Зх. — Пів­нічним морями, від­окремлена від Норвегії на Пн. протокою Скаґер­рак (бл. 200 км), від Швеції на Сх. — протоками Кат­теґат і Ересунн (20 км). Єдиний сухопут. кордон (68 км) — на Пд. з Німеч­чиною. У Д. немає місць, від­далених від берега моря більш ніж на 60 км. Заг. довж. берег. лінії 7,4 тис. км, територ. води — 4 мор. милі (7,2 км). Площа 43 094 км². Насел. 5,39 млн осіб (2007), пере­важна більшість — данці. За муніципал. реформою 2007 Д. поділено на 5 великих адм. регіонів (Столичний, Зеландія, Пн. та Центр. Ютландія, Пд. Д.). До складу Королівства на правах автономій входять найбільший у світі о-в Ґренландія (2,175 млн км²) та Фарер. о-ви (1399 км²). Столиця — Копенгаґен (на о-вах Зеландія і Амаґер; з перед­містями — 1,9 млн осіб). Держ. мова — данська. Не­значна частина насел. роз­мовляє німецькою (на кордоні з Німеч­чиною). 94 % данців належить до Євангел.-Лютеран. Нар. Церкви Д. Найбільші міста: Оргус (295,5 тис.), Оденсе (186,6 тис.), Ольборґ (163,2 тис.). Держ. устрій — кон­ституц. монархія. Глава держави — королева (від 1972 — Марґрете ІІ). Законодав. орган — фолькетинґ. Особливістю організації викон. влади є існува­н­ня Держ. ради. Королева при­значає і звільняє премʼєр-міністра і членів уряду, ви­значає їх кількість та обовʼязки. Серед провід. партій — ліва ліберал. партія Венстре, С.-д. партія Д., Данська нар. партія, Демократи центру, Консерват. нар. партія, Партія про­гресу, Радикал. ліва партія, Соціаліст. нар. партія, Християн. нар. партія. Четверо зі 179-ти чл. парламенту пред­ставляють Ґренландію та Фарер. о-ви. Грош. одиниця — данська крона. Д. — чл. ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС.

Найдавніші археол. знахідки на тер. Д. датуються 8 тис. до н. е. У 4 ст. тут мешкали юти і англи, які потім пере­селилися на Британ. о-ви. У 5–6 ст. з Пд. Скандинав. п-ова на Данський архіпелаг і в Ютландію при­йшли племена данів. Від 8 ст. істор. згадки засвідчують їхню участь у походах вікінґів. На поч. 9 ст. під керівництвом вождя Ґольфреда, який воював з армією Карла Великого, а також захопив Пд. Швеції і Шлезвіґ, данські племена почали обʼ­єд­нуватися. Власне свій від­лік Данська монархія веде від Ґорма Старого, який правив на поч. 10 ст., і його сина Гаральда Синьозубого, який закріпив батьків. завоюва­н­ня і навернув своїх під­даних до християнства. На поч. 11 ст. данці при­єд­нали Сх. Англію, у 12–13 ст. — Норвегію, Пн. Естонію та землі помор. словʼян. Починаючи від 1223, через внутр. чвари Д. довелося від­мовитися від багатьох завоювань. Внаслідок Кальмар. унії (під­писана на противагу нім. екон. і політ. екс­пансії в Скандинавії) 1397 королева Марґрете І обʼ­єд­нала Д., Норвегію (з Ісландією, Ґренландією та Фарер. о-вами) і Швецію (з Фінляндією). Оста­н­ня ви­йшла з союзу 1523, Норвегія (без Ісландії, Ґренландії та Фарер. о-вів; від 1536 — провінція Д. з влас. законами та деякими ін­ститутами влади) — 1814. Загалом данські королі утримували норвез. корону 1380–1814, шведську — 1389–1435 та 1448–1523. Протягом на­ступ. кількох століть Д. і Швеція періодично воювали за контроль над Балт. морем. Після громадян. війни, спричиненої реліг. протиріч­чями, від 1536 у Д. вкорінено лютеранство. Володі­н­ня могут. Катол. Церкви конфісковано, а главою нової Данської Лютеран. Церкви у від­повід­ності з кон­ституцією став король Кристиан ІІ. «Золотий вік» Д. припадає на правлі­н­ня короля Кристиана ІV (1588–1648). У 18 ст. скасовано кріпосне право, здійснено земел. реформу. 1849 король Фредерик VІІ прийняв кон­ституцію, яка заклала основи сучас. держ. устрою. Нині чин­ною є кон­ституція 1953. У 1-й і 2-й світ. війнах Д. дотримувалася нейтралітету, але 1940–45 була окупов. військами нацист. Німеч­чини. 1944 оголосила незалежність Ісландія.

Значна частина тер. країни — широкі хвилясті рівнини та невисокі, подекуди круто­схилі пагорби. Найвища точка — г. Ідінґ-Сковгой (173 м над р. м.). Берег. лінія роз­членована фіордами. Клімат помірний мор. типу. Кількість опадів від 400 до 800 мм на рік. Середня температура липня +16 °С, січня — бл. 0 °С. Поверх­ня Д. вкрита мережею коротких несудохід. річок з невеликими схилами і спокій. течією. Найбільша — Ґудено (158 км). Взимку бувають повені. Озера невеликі й не мають великого госп. значе­н­ня. Здебільшого роз­таш. у горби­стій місцевості Центр. Ютландії. Ґрунти сформувались пере­важно на морен. глинистих від­кладе­н­нях, а також на піщаних прибережно-мор. осадах. У Зх. Ютландії — підзолистого типу, в Сх. Ютландії і на о-вах — бурі лісові. Ліси за­ймають 10 % тер. Д., с.-г. угі­д­дя — 65 %. Фауна бідна. Однак місцями в лісах зу­стрічаються олені благородний і плямистий, косулі, лисиці, зайці, білки, борсуки. На узбереж­жях багато птахів.

Д. — високороз­винена індустр.-аграрна країна. Основу економіки формують пром-сть (металооб­робна, маш.-буд. та приладобуд. галузі, харчова), фінанс. посередництво, сфера послуг. Пром. центри: Копенгаґен, Оргус, Оденсе, Ольборґ, Ран­нерс. Д. посідає 3-є м. серед виробників нафти у Зх. Європі. Має одну з найроз­винутіших систем соц. забезпече­н­ня в світі, рівень без­робі­т­тя тут складає 5 %. ВВП бл. 160 млрд дол. США (66 % — сфера послуг), у роз­рахунку на одну особу — 30 тис. дол. США (4-е м. у світі). Однак через високу вартість життя за купівел. спроможністю Д. по­ступається низці роз­винутих країн світу. Знач. успіхів досягли вітро- та біо­енергетика, ін. технології збереже­н­ня енергії. С. госп-во високо­інтенсивне, пред­ставлене пере­важно тварин­ниц. напрямом. Д. за­ймає 1-е м. у світі за обсягами закордон. продажу свинини. На ринок ЄС припадає 80 % данського екс­порту рибної продукції (камбала, креветки, оселедці, понад 1/3 заг. вилову — тріска). Осн. торг. партнери: Німеч­чина, Швеція, Норвегія, Велика Британія, США, Франція, Японія, Нідерланди. Важл. складовою транс­порт. інфра­структури є судноплавство, роз­винена мережа залізнич. доріг. 2000 від­крито міст, який сполучає Д. зі Швецією.

Серед ВНЗів — Копенгаґен. (1479), Оргус., Оденс., Ольбор. університети, Королів. вет. і с.-г. університет, Данська вища тех. школа, Данська інж. академія, Королів. академія худож. мистецтв, консерваторія. До системи профес. освіти також входять вищі школи економіки, управлі­н­ня та іноз. мов, фармацевт., бібліотечні, пед. і стоматол. коледжі та тех. ін­ститути. Культура Д. роз­вивалася на основі місц. нар. традицій і за­знала впливу ін. європ. країн. Музеї: Нац. історичний в замку Фредериксборґ (1600–20, м. Гіл­леред), Національний, Королів. образотвор. мистецтв, замки Ро­зенборґ (17 ст.), де зберігаються колекція зброї, меблів і коштовностей данської корони, та Шарлот­тенборґ (1672, нині АМ; усі — Копенгаґен), сучас. мистецтва Луїзіана (м. Голбек), середньовіч. зодчества «Старе місто», природн. історії (обидва — Оргус), кораблів вікінґів (м. Роскіл­ле), старовин. сільс. будівель (м. Герлінґ). Серед найви­значніших архіт. памʼяток — собор (12 ст.) та королів. палац Кристиансборґ (18 ст., нині фолькетинґ) у Копенгаґені, собор (13 ст.) та церква св. Діви Марії (12 ст.) в Оденсе, церква св. Миколи (13 ст.), королів. палац (1248) у Кол­лінґу, собор св. Климента в Оргусі (13 ст.). Роз­витку музики сприяли Муз. товариство (1744) та Королів. опер. театр (1748) у Копенгаґені. У Д. багато симфоніч. оркестрів, популярні клуби нар. танців, є театри у всіх великих містах. Видається бл. 50 заг.-нац. газет. Серед всесвітньо ві­домих данців — письмен­ники Г.-К. Андерсен (в Оденсе — Будинок-музей, на порт. набережній у Копенгаґені — знаменита скульптура Русалоньки роботи Б. Торвальдина), Є.-П. Якобсен, Г. Понтоп­пі­дан, К.-А. Ґел­леруп, Й. Єнсен, М. Андерсен-Нексе; фізики Н. Бор, Г.-К. Ерстед, хімік Г.-П. Томсен, археолог К.-Ю. Томсен, мово­знавці Р. Раск, В.-Л. Томсен, філософ С. Кіркеґор; кінорежисери К.-Т. Дреєр, Л. фон Трієр; композитори Д.-Ф. Кулау, Ф.-Л. Кунцен, К. Нільсен.

Дансько-укр. контакти мають давнє корі­н­ня. За часів Київ. Русі предки данців, нормани, служили у варяз. дружині. У 11–12 ст. київ. князі мали родин­ні звʼязки з династією данських правителів. Дочка Ярослава Мудрого Єлизавета була одружена з данськими королями Гаральдом Суворим і Свеном Естрідсеном, дочки старшого сина Володимира Мономаха Мстислава: Малфрида — з норвез. королем Сіґурдом І, Інґеборда — з данським графом Кнудом Лавардом (їхній син уві­йшов в історію як король Вальдемар Великий). У 19 ст. до Д. прибули перші укр. емі­гранти. Тоді ж для сезон. праці на фільварках на о-ви Лол­ланн і Фальстер щороку при­їздили дівчата та жінки з Галичини. Значна група українців оселилася в Д. напередодні 1-ї світової війни. 1919 були встановлені дипломат. звʼязки між Директорією УНР і Д. (делегацію в Копенгаґені очолював Д. Левицький), у Києві від­крито консульство Д. До Д. з метою зменшити шовініст. тиск на українців з боку польс. діаспори при­їжджала сенаторка польс. сейму О. Кисілевська. Під час 2-ї світової війни сюди на примус. працю була привезена значна кількість українців зі Сх. України, частина яких оселилась назавжди. Станом на 1945 у Д. мешкало бл. 1500, на 2007 — 500 українців. 1946 засн. Укр. громаду Д. (голова — Г. Маланчук, від 1961 — П.-К. Балицький).

Перші згадки про Україну, зокрема Київську землю, зу­стрічаються в істор. праці Саксона Граматика «Дія­н­ня данів» (кін. 12 — поч. 13 ст.). У «Сазі про Кнютлінґів» (між 1240–70) неві­домого данського автора є роз­повідь про конунґів Ярицлейва (Ярослава Мудрого) і Вальдимара (Володимира Святославича). Описи України та звичаїв українського народу зробили данські посли А. Ульфельд (16 ст.), Пасторіус (17 ст.), Юст Юлій («Нотатки Юста Юлія, данського посла при Петрі Великому. 1709–11», вперше опубл. в рос. пере­кладі 1899 у Москві). Був добре зна­йомий з діячами укр. культури, зокрема А. Кримським, Ф. Коршем, ви­вчав побут і фольклор українців данський поет і пере­кладач Т. Ланґе (остан­ні роки життя провів в Україні). 1882 він опублікував кн. нарисів «З Росії», в яку вві­йшли роз­діли «В Україну», «Степовий сон», «З України», «Присмерк»; 1906 — зб. віршів про Україну та її природу «Гра на скрипці»; 1876 пере­клав оповіда­н­ня «Максим Гримач» і «Чумак» Марка Вовчка, 1888 — «Слово о полку Ігоревім». Данські композитори написали понад 40 мелодій до 26-ти текс­тів укр. пісень, пере­кладених ним, — «Ой зійди, зійди, зіронько та вечірняя», «Ой не світи, місяченьку», «Із-за гори камʼяної», «Ой на гору козак воду носить», «Стоїть явір над водою», «Плавай, плавай, лебедонько» (на вірш Т. Шевченка) та ін. 1878 данський культур. діяч Ф. Кристенсен у тижневику «На чужині і вдома» видав свій цикл статей «Малороси та їхні спів­ці», які торкалися пісен. творчості українців, літ-ри від І. Котляревського до Т. Шевченка. Вперше в скандинав. країнах до життя і творчості Т. Шевченка звернувся Ґ. Брандес. У кн. «Враже­н­ня з Росії» (1888) він подав біо­графію поета, про­аналізував низку його творів. Зацікавленість творчістю Т. Шевченка від­билася також у працях О.-М. Бенедиктсена та А. Стендера-Петерсена (роз­відки «Шевченко в Скандинавії», 1938). Ді­стали ви­зна­н­ня в Д. й твори Г. Квітки-Основʼяненка та М. Гоголя (данською мовою ви­дано 1847 повість-епопею «Тарас Бульба», 1856 — цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки»). Творчість данських письмен­ників досліджували І. Франко, М. Євшан, М. Коцюбинський, О. Дорошкевич, О. Гончар, В. Коротич, В. Прожогін, Є. Без­родний. Твори Г.-К. Андерсена пере­кладали Марко Вовчок (російською мовою), М. Старицький, Леся Українка, П. Грабовський, І. Верхратський, В. Залозецький, Ю. Федькович, М. Загірня (М. Грінченко), А. Кримський, С. Ковалів, Олена Пчілка, О. Косач-Кривинюк, М. Рильський, В. Чайковська, Г. Кирпа, О. Іваненко, О. Сенюк; С. Кіркеґора — М. Євшан, М. Москаленко; Г. Дракмана — П. Грабовський; Г. Банґа — М. Лозинський, М. Левицький, Л. Будай; Є.-П. Якобсена — О. Маковей, О. Кобилянська, О. Сенюк; О. Рунга — О. Кобилянська; М. Андерсена-Нексе — Д. Загул, М. Ільтична, М. Іващур, О. Сенюк, С. Бабчинас, О. Новицький; Й. Єнсена — М. Прокопишин; Г. Бергстеда — О. Сенюк. Новели К. Бліксен, В. Гайнесена, Г.-К. Бран­нера, Г. Кірка, О. Донса, Г. Шерфіґа та ін. у перекл. О. Сенюк уві­йшли до зб. «Сучасна датська новела» (К., 1982). Укр. мовою опубліковано й твори Т. Скоу-Гансена, Б. Андерсена, І. Сіґсґорда, О. Палес­сена, К. Сен­нербю.

Д. ви­знала незалежність України 31 грудня 1991, дипломат. від­носини між країнами встановлено 12 лютого 1992. В тому ж році від­крито посольство Д. в Україні, 1995 — України в Д. У рамках між­уряд. угоди «Про роз­виток економічного, промислового та науково-технічного спів­робітництва» (1995) діє укр.-данська консультат. група. За фінанс. під­тримки Міністерства охорони довкі­л­ля та енергетики Д. в Україні в 2-й пол. 1990-х рр. здійснено понад 30 спіл. укр.-данських проектів у сфері енергетики, енерго­збереже­н­ня та ефективності енерго­спожива­н­ня. У грудні 2000 між Мін-вом аграр. політики України, Асоц. фермерів і приват. земле­власників України, С.-г. радою Д., Данським с.-г. консультат. центром під­писано протокол, що перед­бачає роз­виток довго­строк. спів­робітництва з метою під­тримки здійсне­н­ня аграр. реформи в Україні, залуче­н­ня інвестицій в аграр. сектор. У вересні 2006 з офіц. візитом Україну від­відав данський принц Йоаким. У листопаді того ж року під­писано між­уряд. угоду «Про технічне і фінансове спів­робітництво». Нині заг. вартість товарооб­міну між Україною та Д. щорічно складає бл. 1,29 млрд данських крон. Гол. стат­ті укр. екс­порту: корм для тварин, одяг, нитки, тканини, сировин­ні матеріали, хім. препарати, лісоматеріали та меблі; данського імпорту: машин­не устаткува­н­ня, транс­порт­ні засоби, хім. вироби, хім., мед. та фармацевт. препарати.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю