Дашкевич Микола Павлович

ДАШКЕ́ВИЧ Микола Па­влович (04(16). 08. 1852, с. Бежів Житомир. пов. Волин. губ., нині Черняхів. р-ну Житомир. обл. — 20. 01(02. 02). 1908, там само) — історик, літературо­знавець, фольклорист. Позаштат. академік С.-Петербур. АН (1907). Дійсний член НТШ (1899), Київ. археол. комісії (1900). Від 1874 — чл., 1899–1907 (з пере­рвою у 1904–05) — голова Істор. товариства Нестора-літописця. Закін. 1-у чол. гімназію у Житомирі (1868), істор.-філол. факультет Університету св. Володимира у Києві (1873). Дипломна робота «Княжение Данила Галицкого по рус­ским и иноземным известиям» (К., 1873), виконана під керівництвом В. Антоновича, учнем якого він фактично став, від­значена золотою меда­л­лю. 1873–76 проходив під­готовку до професор. зва­н­ня при цьому Університеті; 1877 після публіч. захисту роботи «Из истории средневекового романтизма. Сказания о св. Граале» (К., 1877) здобув ступ. магістра історії заг. літ-ри і був обраний штат. доцент, від 1884 — екс­траординар., від 1890 — ординар. професор кафедри історії заг. літ-ри (після виходу на пенсію 1904 за клопота­н­ням ректора продовжував працювати до 1907). Водночас від 1880 читав курс лекцій з історії зх.-європ. літ-р на Вищих жін. курсах. Пере­кваліфікація з історика на мово­знавця об­умовлена від­сутністю вакансій на каф. рос. історії, проте історія і надалі залишалась найбільш улюбленою та важливою темою для Д.: у літературо­знав. працях він на перше місце ставив істор. складову, завжди обирав тематику, найбільш на­ближену до істор., і продовжував писати власне істор. праці. Разом з тим, Д. започаткував наук. ви­вче­н­ня зх.-європ. літ-р і фольклору в Університеті св. Володимира у Києві, а також здобув репутацію ви­знаного фахівця в цій галузі у Рос. імперії та за її межами. Його вважали кращою кандидатурою на заміще­н­ня каф. рос. словесності у Моск. університеті й за­прошували до Львів. університету, однак Д., через хворобу, від­мовився. 1890 за сукупністю наук. праць отримав ступ. д-ра історії зх.-європ. літ-р, хоча традиц. його доктор. працею вважають кн. «Романтика Круглого Стола в литературах и жизни Запада» (К., 1890). У галузі історії України докладно дослідив утворе­н­ня і роз­виток Галицько-Волин. князівства, роз­робив оригін. концепцію походже­н­ня та суті болохов. руху, залучив до наук. обігу низку джерел із середньовіч. історії України; у літературо­знавстві та фольклористиці (як послідовник порівнял. методу) об­ґрунтував контекс­туальність і синхрон­ність роз­витку укр. й зх.-європ. літ-ри та фольклору, довів укр. походже­н­ня билин і те, що на їх основі виникли думи. У рецензії «Отзыв на сочинение г. Петрова: “Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия”» (С.-Петербург, 1888) наголосив на самобутності укр. літ-ри і повʼязав її роз­виток у 19 ст. із гол. зх.-європ. ідей. течіями та стилями. Писав також про вплив т. зв. укр. школи у польс. літературі на створе­н­ня поеми «Гайдамаки» та про світ. значе­н­ня творчості Т. Шевченка (критичні публікації Д. високо оцінив І. Франко). Досліджував творчість І. Котляревського, А. Метлинського, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя, В. Шек­спіра, Дж. Байрона, пере­клав декілька роз­ділів опису подорожі антіохій. патріарха Макарія, на­друк. у «Материалах для топо­графии и истории Киева и его окрестностей» (К., 1874). Фундаментал. 3-том. праця з історії Пд. Русі, яку Д., за свідче­н­нями сучасників, писав у остан­ні роки життя, не збереглася. Серед учнів — І. Шаровольський, А. Лобода, М. Бокардов, А. Лукʼяненко. 1906 на його честь у Києві ви­даний збірник статей з літ-ри й історії «Eranos». Частина архіву Д., пере­дана 1909 його дружиною Університету св. Володимира у Києві, нині зберігається в Ін­ституті рукопису НБУВ; матеріали, повʼязані з особистим жи­т­тям і навч. у гімназії — в Держ. архіві Житомир. обл.

Завантажити статтю