ДВОПАРТІ́ЙНІСТЬ — поширена назва політичної системи деяких країн, за якої дві провід­ні партії періодично змінюють одна одну при владі. Класич. прикладами Д. є Велика Британія, де впродовж 18 — 1-ї пол. 19 ст. за владу змагалися торі й віґи, а згодом — по­сталі на їх основі консе­рвативна й ліберал. партії (починаючи від 1920-х рр. місце лібералів по­ступово посіли лейбористи), та США, де від серед. 19 ст. при владі чергуються респ. і демократ. партії. Д. не заперечує наявності й ін. політ. партій, однак з різних причин (політ. традиція, особливості вибор. системи тощо) вони не ві­ді­грають поміт. ролі. Прихильники Д. від­носять до її пере­ваг політ. стабільність і від­сутність тривалих й виснажливих пере­говорів про створе­н­ня уряд. коаліцій, які часто проводять приховано, виходячи з его­їст. інтересів пред­ставників еліт; натомість критики Д. вважають, що за такої системи політика формується в основному обмеженим колом вищих парт. функціонерів і пере­буває поза реал. нар. контролем. Протягом остан­ніх років у деяких країнах йде процес роз­мива­н­ня класич. Д., зокрема у Великій Британії зро­стає питома вага ліберал. демократів і регіон. партій Шотландії та Вельсу.

У період формува­н­ня парт. системи в Україні до 2006 не існувало жодних перед­умов для пере­ходу до класич. Д. Однак враховуючи те, що протягом 2006 — поч. 2007 дві політ. сили (Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко) стабільно й сут­тєво пере­важали за рівнем нар. під­тримки всі ін. партії та блоки, політ. екс­перти почали обговорювати можливість пере­ходу до штуч. Д. шляхом сут­тєвого під­ня­т­тя прохід. барʼєру на виборах, що залишить ін. політ. сили поза парламентом і більшістю пред­ставниц. органів місц. самоврядува­н­ня. Критики вказують на гол. небезпеку Д. для України, що полягає у різко конфронтац. характері будь-яких виборів, гранич. поляризації політ. життя й за­грозі подальшого роз­колу су­спільства за регіон. ознакою.