Дворжецький Вацлав Янович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дворжецький Вацлав Янович

ДВОРЖЕ́ЦЬКИЙ Вацлав Янович (03. 08. 1910, Київ – 11. 04. 1993, м. Нижній Новгород, РФ) – актор, режисер. Батько В. Дворжецького. Нар. арт. РРФСР (1990). Навч. у Київ. політех. ін-ті (1926–29), закін. театр. студію Київ. польс. драм. театру (1929). У 1929–37 та 1941–46 репрес. через дворян. походження. Реабіліт. 1992. Працював арт. і реж. Омського ТЮГу (1937–39 та 1941), Таганроз. (1940), Омського (1945–56), Саратов. (1956–58), Горьков. (нині Нижній Новгород, 1958–89, з перервами) драм. театрів (усі – РФ), у театрі «Современник» (Москва, 1978–80). Різноплановий актор. Від 1965 – у кіно. Зіграв ролі нім. офіцера Лансдорфа («Щит і меч», 1967–68, реж. В. Басов, 4 серії), Винокурова («Успіх», 1985, реж. К. Худяков; обидва – «Мосфільм»), Яшки («Угрюм-ріка», 1969, реж. Я. Лапшин, т/ф, 4 серії, Свердлов. кіностудія), абата Шелана («Червоне і чорне», 1976, реж. С. Герасимов, т/ф), Вінтера («ТАРС уповноважений заявити…», 1984, реж. В. Фокін, т/ф), Захарова («Кінець операції “Резидент”», 1986, реж. В. Дорман; усі – Кіностудія ім. М. Горького), Буторіна («Квартет Гварнері», 1978, реж. В. Костроменко, Одес. кіностудія), Іларіона («Ярослав Мудрий», 1981, реж. Г. Кохан; обидва – 2 серії), голови суду («Стратити немає можливості», 1982, реж. І. Шмарук; обидва – Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка).

Літ.: Смелянский А. Перевоплощение Вацлава Дворжецкого // Огонек. 1989. № 42; Дворжецкий В.: Пути больших этапов. Записки актера. Москва; Нижний Новгород, 1994; Вацлав Дворжецкий – династия. Нижний Новгород, 1999.

В. М. Войтенко

Стаття оновлена: 2007