Дебальцеве - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дебальцеве

ДЕБА́ЛЬЦЕВЕ – місто обласного значення Донецької області. Дебальців. міськраді підпорядк. м. Світлодарськ та смт Миронівське. Знаходиться у центрі Дебальцево-Іванів. кряжа, який сягає тут майже найвищої точки (343 м над р. м.), за 76 км від обл. центру. Побл. міста проходять автомагістралі Харків–Ростов (РФ), Донецьк–Луганськ. Залізнич. вузол; є автостанція. Пл. 37,5 км2. Насел. 30 246 осіб (2001, складає 91,0 % до 1989): українців – 58 %, росіян – 38 %. Свій літопис місто веде від 1878 з часу відкриття руху на Луган. напрямку Донец. залізниці і заснування залізнич. ст. Д. Назва походить від прізвища воронез. поміщика І. Дебальцова, якому у 1820-х рр. побл. царським урядом були даровані землі за участь у придушенні повстання декабристів. Створення дебальців. залізнич. вузла 1878 вирішило проблему вивозу вугілля зі сх. і пд.-сх. частин Донбасу. 1894 Рос.-бельг. т-во завершило тут буд-во мех. з-ду, який виробляв ферми, прогони невеликих залізнич. мостів, вагонетки для вузькоколійок. Через 4 р. випуск виробів на ньому досяг 170,7 тис. пудів. На 1897 у Д. проживало 2048 осіб, 1910–11 у зв’язку з реконструкцією залізнич. вузла та розширенням з-ду кількість зросла до 20-ти тис., за переписом 1923 склала 9595 (залізничників – 65,9 %, службовців – 15,7 %, ремісників – 7 %, фабрично-завод. робітників – 2,8 %). Від 1893 до 1914 у Д. містилася штаб-квартира видат. геолога Л. Лутугіна. Перед 1-ю світ. війною у м-ку засн. приватну г-зію. У ході воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, пром. вироб-во зазнало знач. збитків. 1925 мех. з-д продовжив свою роботу як маш.-буд., брав участь у спорудженні Новокузнец. та Магнітогорського комбінатів (обидва – РФ), від 1964 спеціалізувався з ремонту металург. устаткування (від 2003 – на санації). Від 1938 – місто. Від 6 грудня 1941 (початок нім.-фашист. окупації) до червня 1942 по сх. околиці міста проходила лінія фронту. На каторжні роботи до Німеччини нацисти вивезли 1119 дебальцівців. 3 вересня 1943 Д. було визволене. Нині пром-сть міста представлена переважно підпр-вами електроенергет. («Вуглегір. ТЕС», ВАТ «Центренерго», «Миронів. ТЕС», ВАТ «Донецькобленерго») та з вироб-ва буд. матеріалів (ЗАТ «Бетон Нова», ТОВ «Енергобетон») галузей. У Д. – 12 навч.-вихов. закладів, ПТУ, Дебальців. філія Артемів. технікуму залізнич. транспорту, 6 Будинків культури, 27 б-к, 2 муз. школи, Дебальцева історії міста музей, кімната-музей В. Сосюри; Палац спорту; 5 лікув. установ; є відділ. 5-ти банків, готель. Діє 13 реліг. громад. Виходить г. «Трибуна». 14 істор.-культур. пам’яток увіковічують різні істор. події 1900–45-х рр., зокрема у місті встановлено пам’ятник учасниці воєн. дій 1918–20 Л. Мокієвській та меморіал воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни. Серед архіт. пам’яток – залізнич. вокзал (кін. 19 ст.). Видатні уродженці: інж.-металург, акад. НАНУ Ю. Шульте, кардіохірург, акад. НАНУ, АМНУ Г. Книшов, д-ри н. математик В. Барковський, політолог О. Бут, фахівець у галузі гідротурбобудування І. Веремеєнко, хімік А. Каратєєв; поети В. Сосюра, Н. Крахмальова, прозаїк, драматург О. Плахтін; скульптори М. Баранов, М. Мірошниченко, графік О. Довгаль; баяніст, диригент, чл.-кор. АМУ, нар. арт. України В. Воєводін, співак, нар. арт. України В. Субачев, артист балету К. Віновой; держ. діяч, інж.-будівельник В. Борисовський; церк. діяч УПЦ МП Гурій (С. Кузьменко); тренер (стрибки з жердиною) В. Петров.

М. В. Саєнко, І. О. Рудакова

Стаття оновлена: 2007