Дефектологія

ДЕФЕКТОЛО́ГІЯ (від лат. defectus — недолік і …логія) — наука про психофізіологічні особливості роз­витку дітей з фізичними і психічними поруше­н­нями (з вадами слуху, зору, затримкою психічного роз­витку, поруше­н­нями мовле­н­ня, опорно-рухового апарату, ро­зумової діяльності), закономірності їх вихова­н­ня, на­вча­н­ня і трудової під­готовки. У складі Д. — роз­діли спеціальної педагогіки — сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка, логопедія, кожен з яких є окремою галуз­зю і має предмет, зав­да­н­ня та методи дослідж., а також спеціальна психологія. Характер порушень фіз. і розум. роз­витку дитини впливає на весь процес і кінц. результат формува­н­ня її пі­знав. діяльності, становле­н­ня як особистості. Ви­вчаючи особливості пі­знав. і практ. діяльності дітей з поруше­н­нями психофіз. роз­витку, а також досвід їхнього індивід. навч., педагоги і психологи ставлять за мету зʼясувати обʼєктивні закономірності фіз. і розум. роз­витку дітей, які мають поруше­н­ня в системі аналізаторів, ЦНС, мовлен­нєвої діяльності; ви­значити структуру дефекту і компенсаторні можливості дітей; об­ґрунтувати принципи забезпече­н­ня спеціально організ. умов, створити спец. пед. систему вихова­н­ня й навч. таких дітей від­повід­но до сучас. вимог, сприяти під­вищен­ню їхнього соц. статусу в су­спільстві; роз­робити основи психол.-пед. діагностики порушень роз­витку, принципи, зміст, методи та організац. форми вихова­н­ня і навч. дітей зі склад. поруше­н­нями, подола­н­ня наслідків дефекту; за­пропонувати шляхи, методи і засоби під­готовки дітей з поруше­н­нями психофіз. роз­витку до участі в сусп. житті і практ. діяльності.

Організацію спец. навч. дітей з психофіз. поруше­н­нями започатковано у 18 ст. Рівень мед. і філос. знань у цей період дав можливість з наук. позицій пі­ді­йти до ро­зумі­н­ня процесів роз­витку дітей з психофіз. вадами. Їх ви­окремлено з заг. групи душевнохворих; зроблено спробу класифікації фізіол. і соц. причин їхніх дефектів; започатковано практику навч. су­спільно корис. праці; виявлено причини залежності німоти від глухоти, зроблено спроби диференціювати поруше­н­ня слуху (глухі, туговухі), від­окремити глухонімих дітей від тих, які чують, але не роз­мовляють (алалія, афазія). В Україні перші офіц. документи про опіку дітей з психофіз. поруше­н­нями датують 10 ст., коли указом від 996 київ. князь Володимир Святославич зобовʼязав Церкву дбати про них. В 11 ст. при Києво-Печер. лаврі на кошти від княжих прибутків, що пере­давалися Церкві і монастирям, від­крито притулок для сиріт, хворих та дітей з фіз. вадами, де їх не лише опікували, а й на­вчали грамоті, живопису, різним ремеслам тощо. У 15–16 ст. поширилися т. зв. богадільні-шпитальні. Від 2-ї пол. 18 ст. у кожній губернії Рос. імперії засн. прикази сусп. опіки, яким доручали на­гляд за сиріт. будинками, шпиталями, будинками для невиліковно хворих і божевільних. Перший спец. заклад для ро­зумово від­сталих дітей («Школа у ворот больницы») від­крив 1834 проф. П. Бутковський при Харків. психіатр. лікарні. У 2-й пол. 19 ст. сформувалася мережа училищ для сліпих: у Львові (1848), Києві (1884), Камʼянці-Подільському (1885), Харкові, Одесі (обидва — 1887), Чернігові (1892) та глухих дітей: в Одесі (1843), Харкові (1869), с. Тіге Таврій. губ. (нині с. Кочубеївка Високопіл. р-ну Херсон. обл., 1885) і с. Вормс Херсон. губ. (нині с. Вино­градне Березів. р-ну Одес. обл., 1887). Масове ж навч. стало можливим на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. Саме в цей час Д. сформувалася як окрема галузь у системі пед. наук. 1904 в Києві проф. І. Сікорський заснував Лікув.-пед. ін­ститут для ро­зумово від­сталих дітей. 1911 в Харкові від­крито перший допоміж. клас для ро­зумово від­сталих при Пушкін. міському училищі, а від 1915 подібні класи почали створювати при початк. училищах. Нині в Україні існує диференц. система спец. навч.-вихов. закладів восьми типів (бл. 400 шкіл-інтернатів, у яких навч. понад 60 тис. дітей). При заг.-осв. закладах від­крито спец. групи для здобу­т­тя бажаного рівня освіти і профес. під­готовки. Функціонують 180 спец. до­шкіл. закладів та 1400 спец. груп при дит. садках звич. типу, де пере­бувають понад 75 тис. дітей різних нозологій захворюва­н­ня.

Важливою тенденцією у здобут­ті спец. освіти в країнах ЄС, США, Канаді є інклюзивне (сумісне) навч. дітей з поруше­н­нями психофіз. роз­витку зі здоровими однолітками, що гарантує їм право на рівні до­ступ до освіти, вибір форми і змісту на­вча­н­ня.

Наукові дослідже­н­ня у галузі Д. здійснюють спів­роб. Ін­ститутів спец. педагогіки АПНУ і корекц. педагогіки та психології Нац. пед. університету (обидва — Київ). Вагомий внесок у роз­виток укр. Д. зробили сурдопедагоги А. Ґольдберґ, І. Соколянський, М. Ярмаченко, Н. Засенко; олігофренопедагоги В. Бондар, І. Єременко, М. Козленко, В. Синьов; тифлопедагоги П. Мельников, І. Моргуліс; логопедагоги Є. Соботович, М. Шеремет, Р. Краєвський та вчені галузі спец. психології В. Тарасун, Л. Фомічова, Т. Сак, Н. Стадненко, М. Тарасевич та ін.

Завантажити статтю