Дефектологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дефектологія

ДЕФЕКТОЛО́ГІЯ (від лат. defectus – недолік і …логія) – наука про психофізіологічні особливості розвитку дітей з фізичними і психічними порушеннями (з вадами слуху, зору, затримкою психічного розвитку, порушеннями мовлення, опорно-рухового апарату, розумової діяльності), закономірності їх виховання, навчання і трудової підготовки. У складі Д. – розділи спеціальної педагогікисурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка, логопедія, кожен з яких є окремою галуззю і має предмет, завдання та методи дослідж., а також спеціальна психологія. Характер порушень фіз. і розум. розвитку дитини впливає на весь процес і кінц. результат формування її пізнав. діяльності, становлення як особистості. Вивчаючи особливості пізнав. і практ. діяльності дітей з порушеннями психофіз. розвитку, а також досвід їхнього індивід. навч., педагоги і психологи ставлять за мету з’ясувати об’єктивні закономірності фіз. і розум. розвитку дітей, які мають порушення в системі аналізаторів, ЦНС, мовленнєвої діяльності; визначити структуру дефекту і компенсаторні можливості дітей; обґрунтувати принципи забезпечення спеціально організ. умов, створити спец. пед. систему виховання й навч. таких дітей відповідно до сучас. вимог, сприяти підвищенню їхнього соц. статусу в сусп-ві; розробити основи психол.-пед. діагностики порушень розвитку, принципи, зміст, методи та організац. форми виховання і навч. дітей зі склад. порушеннями, подолання наслідків дефекту; запропонувати шляхи, методи і засоби підготовки дітей з порушеннями психофіз. розвитку до участі в сусп. житті і практ. діяльності.

Орг-цію спец. навч. дітей з психофіз. порушеннями започатковано у 18 ст. Рівень мед. і філос. знань у цей період дав можливість з наук. позицій підійти до розуміння процесів розвитку дітей з психофіз. вадами. Їх виокремлено з заг. групи душевнохворих; зроблено спробу класифікації фізіол. і соц. причин їхніх дефектів; започатковано практику навч. суспільно корис. праці; виявлено причини залежності німоти від глухоти, зроблено спроби диференціювати порушення слуху (глухі, туговухі), відокремити глухонімих дітей від тих, які чують, але не розмовляють (алалія, афазія). В Україні перші офіц. документи про опіку дітей з психофіз. порушеннями датують 10 ст., коли указом від 996 київ. князь Володимир Святославич зобов’язав Церкву дбати про них. В 11 ст. при Києво-Печер. лаврі на кошти від княжих прибутків, що передавалися Церкві і монастирям, відкрито притулок для сиріт, хворих та дітей з фіз. вадами, де їх не лише опікували, а й навчали грамоті, живопису, різним ремеслам тощо. У 15–16 ст. поширилися т. зв. богадільні-шпитальні. Від 2-ї пол. 18 ст. у кожній губернії Рос. імперії засн. прикази сусп. опіки, яким доручали нагляд за сиріт. будинками, шпиталями, будинками для невиліковно хворих і божевільних. Перший спец. заклад для розумово відсталих дітей («Школа у ворот больницы») відкрив 1834 проф. П. Бутковський при Харків. психіатр. лікарні. У 2-й пол. 19 ст. сформувалася мережа уч-щ для сліпих: у Львові (1848), Києві (1884), Кам’янці-Подільському (1885), Харкові, Одесі (обидва – 1887), Чернігові (1892) та глухих дітей: в Одесі (1843), Харкові (1869), с. Тіге Таврій. губ. (нині с. Кочубеївка Високопіл. р-ну Херсон. обл., 1885) і с. Вормс Херсон. губ. (нині с. Виноградне Березів. р-ну Одес. обл., 1887). Масове ж навч. стало можливим наприкінці 19 – на поч. 20 ст. Саме в цей час Д. сформувалася як окрема галузь у системі пед. наук. 1904 в Києві проф. І. Сікорський заснував Лікув.-пед. ін-т для розумово відсталих дітей. 1911 в Харкові відкрито перший допоміж. клас для розумово відсталих при Пушкін. міському уч-щі, а від 1915 подібні класи почали створювати при початк. уч-щах. Нині в Україні існує диференц. система спец. навч.-вихов. закладів восьми типів (бл. 400 шкіл-інтернатів, у яких навч. понад 60 тис. дітей). При заг.-осв. закладах відкрито спец. групи для здобуття бажаного рівня освіти і профес. підготовки. Функціонують 180 спец. дошкіл. закладів та 1400 спец. груп при дит. садках звич. типу, де перебувають понад 75 тис. дітей різних нозологій захворювання.

Важливою тенденцією у здобутті спец. освіти в країнах ЄС, США, Канаді є інклюзивне (сумісне) навч. дітей з порушеннями психофіз. розвитку зі здоровими однолітками, що гарантує їм право на рівні доступ до освіти, вибір форми і змісту навчання.

Наук. дослідж. у галузі Д. здійснюють співроб. Ін-тів спец. педагогіки АПНУ і корекц. педагогіки та психології Нац. пед. ун-ту (обидва – Київ). Вагомий внесок у розвиток укр. Д. зробили сурдопедагоги А. Ґольдберґ, І. Соколянський, М. Ярмаченко, Н. Засенко; олігофренопедагоги В. Бондар, І. Єременко, М. Козленко, В. Синьов; тифлопедагоги П. Мельников, І. Моргуліс; логопедагоги Є. Соботович, М. Шеремет, Р. Краєвський та вчені галузі спец. психології В. Тарасун, Л. Фомічова, Т. Сак, Н. Стадненко, М. Тарасевич та ін.

Літ.: Замский Х. С. История олигофренопедагогики. Москва, 1974; Ярмаченко М. Д. Історія сурдопедагогіки. К., 1975; Спеціальна педагогіка: Понятійно-термінол. слов. Лг., 2003; Сучасні тенденції розвитку спеціальної освіти (Українсько-Канадський досвід). К.; Едмонтон, 2004; Бондар В. І. Проблеми корекційного навчання у спеціальній педагогіці. К., 2005.

В. І. Бондар, В. В. Засенко

Стаття оновлена: 2007