Дефляція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дефляція

ДЕФЛЯ́ЦІЯ (лат. deflatio, від deflo – видуваю, здуваю) – одна з найпоширеніших форм вивітрювання гірських порід і ґрунтів в умовах сухого клімату. Ін. назва – розвіювання. Мех. силою Д. є вітер. Під його впливом відбувається видування дріб. мінерал. частинок, перенесення їх на великі відстані, сортування й акумуляція. При цьому можуть виникати різної форми долини розвіювання: видовжені – уаді, округлі – фульджі. Від тривалої дії вітру в одному напрямку утворюються нагромадження піску правил. форми – бархани. Підвітряний схил барханів завжди крутіший, його вис. досягає від 4-х до 60-ти м. При змін. напрямку дії вітру утворюються дюни, кучугури неправил. форми. Вони мають обмежене поширення. Кінцевим наслідком еолової діяльності в умовах сухого клімату є утворення пустинь. Розрізняють кам’янисті, щебеневі, піщані і глинисті пустині. Крім мех. вивітрювання, вітер обточує і шліфує піском гірські породи, що виступають на поверхню, утворюючи ніші або печери, скелі-гриби, хиткі скелі, ніздрювате каміння, пірамідал. валуни, столові гори-свідки, які поширені в більшості пустинь Азії, Пн. Америки й Африки. У степ. зоні України процеси Д. періодично відбуваються внаслідок вітрової ерозії, пилових бур.

Літ.: Ерозія і дефляція ґрунтів та заходи боротьби з ними: Навч. посіб. Біла Церква, 2001.

Д. Є. Макаренко

Стаття оновлена: 2007