Джусойти Нафі Григорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Джусойти Нафі Григорович

ДЖУСО́ЙТИ Нафі Григорович (27. 02. 1925, с. Ног-кау, Пд. Осетія, Грузія) – осетинський письменник, перекладач, літературознавець. Д-р філол. н. (1968). Чл.-кор. АН Грузії (1988). Учасник 2-ї світ. війни. Закін. Пд.-Осетин. пед. ін-т (1949). Від 1954 – зав. відділу осетин. літ-ри і фольклору Пд.-Осетин. НДІ АН Гру-зії. Автор поет. зб. «Салдаты зæрдæ» («Серце солдата», 1949), «Лирикæ» («Лірика», 1955), «Ирыстоны сагъæсты чиныг» («Думи Осетії», 1959), «Зын кары» («У складному віці», 1962), «Сабыр ныхæстæ» («Тихі слова», 1973), «Изæры рухс» («Вечірнє світло», 1987), «Хæрзбон, ссæдзæм æнус!» («Прощавай, двадцяте століття!», 2007) та ін. Романи «Фыдæлты туг» («Кров предків», 1965), «Дыууадæс цæфы иу цæфы хуызæн» («Дванадцять ран як одна», 1970), «Сырдоны цæссыгтæ» («Сльози Сирдона», 1979), повісті «Солнцестояние» (1965), «Адæймаджы мæлæт» («Смерть людини», 1976), «Реки вспять не текут» (1981), «Æгас цу, хур!» («Здрастуй, сонце!», 2005), п’єси у віршах «Азау æмæ Таймураз» («Азау і Тай-мураз», 1955), «Сæууон стъалы» («Світанкова зоря», 1977) пройняті роздумами про минуле й сучасне, долю осетин. народу. Автор дослідж. «История осетинской литературы» (т. 1–2, Тбилиси, 1980–85), про творчість К. Хетагурова (зокрема про вплив на його творчість Шевченкової), С. Гадієва, Ц. Гадієва, А. Коцоєва, Є. Бритаєва та ін. Ще від батька, учасника воєн. дій 1918–20, Дж. дізнався про укр. нар. творчість. Про Т. Шевченка він відгукнувся як про «духовне серце, до якого йшли з глибини історії і від якого прямували в сучасне, в наше сьогодення та майбуття усі світлоносні хвилі поетич-ного генія українського народу» («Три монологи про любов до України» // «Вітчизна», 1987, № 1). Його переклади поеми «Сон» («У всякого своя доля…»), вступу до балади «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий…»), віршів «Садок вишневий коло хати…», «І знов мені не привезла…», «Мені однаково, чи буду…» увійшли до кн. творів Т. Шевченка «Равзаргæ уацмыстæ» («Вибране», Цхінвалі, 1954). Укр. поетові присвятив ст. «Сердце, согретое добром» (ж. «Дружба народов», 1964, № 3). Переклав також вірш «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Руданського, пролог до поеми «Мойсей» І. Франка, окремі вірші Лесі Українки («Мій шлях», «Досвітні огні», «Вишеньки»), П. Тичини («Я утверждаюсь», «Весна»), В. Сосюри («Любіть Україну») і А. Малишка (уривок з поеми «Прометей»). Дослідник осетин.-укр. літ. зв’яз-ків. Окремі твори Дж. переклали В. Забаштанський, В. Юр’єв, В. Гончаренко, О. Жолдак.

Тв.: укр. перекл. – [Вірші] // Високий обрій. О., 1974; Пісня на два голоси. К., 1986; Моя Осетія. К., 1989; рос. перекл. – Мой горный край. Москва, 1963; Доброта. Москва, 1969.

Літ.: Луценко І. Співець побратимства // Південна правда. 1975, 20 берез.; Теракопян Л. Параллели и пересечения. Москва, 1984; Дзюба І. Смак правди // Вітчизна. 1987. № 1; Його ж. Лицар осетинського слова // Джусойти Н. Моя Осетія. К., 1989; Луценко І., Братусь І. Тарас Шевченко і Осетія. К., 2001; Газдарова А. Х. История и современность в художественной интерпретации Нафи Джусойты. Владикавказ, 2002; Дзюба І. Вірний друг України: До 80-річчя Нафі Джусойти // День. 2005, 11 листоп.

І. А. Луценко

Стаття оновлена: 2007