Дзержинськ
ДЗЕРЖИ́НСЬК (до 1936 — Щербинівка) — місто обласного значення Донецької області. Міськраді підпорядк. м. Артемове, смт Кірове, Курдюмівка, Ленінське, Неліпівка, Новгородське, Петрівка, Щербинівка. Знаходиться на правому березі р. Кривий Торець (притока Казенного Торця, бас. Сівер. Дінця), за 52 км від обл. центру та за 7 км від залізнич. ст. Фенольна. Площа 22,6 км2. Насел. 43 371 особа (2001, складає 85,8 % до 1989): українців — 50,3 %, росіян — 45,6 %, білорусів — 2 %. Тер. сучас. міста була заселена з давніх часів, про що свідчать археол. знахідки. Сучасна історія Дз. починається 1806, коли від слободи Зайцеве (нині смт, підпорядк. Горлів. міськраді) частина жит. відокремилася у кілька хуторів, зокрема й Щербинівський (за нар. переказами, на березі Кривого Торця раніше була застава богуслав. козака Щербини). На поч. 19 ст. побл. хутора виявлені значні поклади кам’яного вугілля, яке знайшло широке застосування в кузнях найближчих повітів та губерній. Його вивозили навіть до Криму. Вугіл. промисел став осн. для жителів. До 1860 Нестерів. селян. товариство згрупувало бл. 20-ти селян. шахт в один Щербинів. рудник, середньоріч. видобуток якого становив понад 500 тис. пудів вугілля. Наприкінці 1830-х рр. Щербинівський і сусідні з ним хутори об’єднані у с. Щербинівка, що увійшло до складу Железнян. волості Бахмут. пов. У серед. 19 ст. тут мешкало 1751, 1926 — 18 886 осіб. У пореформен. період у Щербинівку почали прибувати селяни з Катеринослав. та ін. губерній. 1861 власником Щербинів. рудника став підприємець Полинов, згодом — Шеєрман, який протягом 10-ти р. заклав ще дві шахти. 1869 введена в дію Курсько-Харківсько-Азовська залізниця, а від неї — гілка до Щербинівки, що сприяло інтенсив. розробці покладів кам’яного вугілля та буд-ву кокс. заводу. Жит. брали активну участь у рев. русі 1905, воєн. діях 1918–20, воювали на фронтах 1-ї світової війни. 1936 переймен. на честь рад. держ. та парт. діяча Ф. Дзержинського. Від 1938 — місто. Під час нім.-фашист. окупації (22 жовтня 1941 — 5 вересня 1943) нацисти вбили понад 150, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 1460 жит. За відвагу, виявлену на фронтах 2-ї світової війни, 16 дзержинців отримали звання Героя Рад. Союзу, понад 1500 відзначені бойовими нагородами. Основу природно-ресурс. потенціалу міста й нині складають пром. запаси вугілля (бл. 572 млн т). В околицях працюють шахти ім. Ф. Дзержинського, «Північна», «Південна», «Торецька» (усі — держ. підприємства «Дзержинськвугілля») та «Новодзержинська». У Дз. — 20 заг.-осв. шкіл, 2 ліцеї, Дзержинське музичне училище, гірн. технікум, муз. школа; 12 лікув. установ, санаторій-профілакторій; 8 Палаців культури та клубів, 23 б-ки, музей історії міста; ДЮСШ, 3 спорт. комплекси; є готель, відділ. 6-ти банків, 22 реліг. громади. Виходить г. «Дзержинский шахтер». Встановлено меморіал скорбот. матері, пам’ятник Герою Рад. Союзу М. Тоболенку. Видатні уродженці: д-ри н. акушер-гінеколог С. Булієнко, фахівець у галузі систем автоматиз. проектування Л. Глоба, фізики І. Гришаєв, М. Руденко, фахівці у галузі механіки В. Лукачев, В. Малєєв; живописець В. Безродний; композитор Є. Льонко; рад. та парт. діяч, промисловець М. Рижов; спортсменка А. Мижирицька. У 1900-х рр. у місц. школі вчителював письменник С. Васильченко.
Завантажити статтю
