Кравс Антін - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кравс Антін

КРАВС Антін (23. 11. 1871, м-ко Бере­го­мет-над-Сіретом, нині смт Берегомет Вижниц. р-ну Чернів. обл. – 13. 11. 1945, Відень) – військовик. Народився у сім’ї нім. колоніста, мати була українкою. Закін. кадет. корпус у Відні (1891). Служив у дислокованих в Галичи­ні підрозділах австро-угор. ар­­мії, укомплектованих переважно українцями. Під час 1-ї світ. вій­ни – ком-р піхот. батальйону 58-го Станіслав. полку, 55-го Бережан. полку на рос. й італ. фронтах, підполковник. У листопаді 1918 вступив на військ. службу в УГА. Командував бойовою групою «Хи­рів», від січня 1919 – 8-ю Самбір. бригадою, від квітня того ж ро­ку – 3-м Галиц. корпусом. Відзначився у ході Вовчухів. і Чортків. наступал. операцій, отримав звання генерал-чотаря Армії УГА. Ком-р об’єднаної групи військ Армії УНР та УГА, яка 31 серпня 1919 визволила Київ від більшо­виків, однак відступила з міста під тиском білогвард. частин ге­нерала М. Бредова. За це К. і во­яків-галичан гостро розкритикували деякі діячі Директорії. Однак у своїх спогадах він писав, що отримав наказ С. Петлюри підірвати міст через Дніпро і цим самим запобігти наступу білогвардійців занадто пізно. Після об’єднання УГА з Червоною армією в лютому 1920 – ком-р стрілец. бригади 5-ї Хер­­сон. дивізії. У серпні того ж року на чолі загону старшин і стрільців пробився із Поділля на тер. Чехо-Словаччини. Перебував у та­борі для інтернованих у м-ку Ліберець. Від 1923 мешкав у Від­­ні. Співпрацював із т-вами колиш. вояків УГА, написав декіль­ка книг, серед яких – «На Україні» (Мюнхен, 1930), «За українську справу» (Л., 1937). У роки 2-ї світ. війни – чл. Укр. ген. ради комбатантів. Зі вступом рад. армії до Відня заарешт. органами контр­­розвідки 3-го Укр. фронту, але незабаром звільнений за станом здоров’я.

Літ.: Ключенко О. Генеральна Булава УГА // Літопис «Червоної Калини». 1931. Ч. 4; Литвин М. Українсько-поль­ська війна 1918–1919 рр. Л., 1998; Лит­­вин М., Науменко К. Збройні сили Укра­­їни першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007.

К. Є. Науменко

Стаття оновлена: 2014