Кравців Богдан-Юрій Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кравців Богдан-Юрій Миколайович

КРА́ВЦІВ Богдан-Юрій Миколайович (псевд.: Граф, Остап, Самітній олень, Шевчик; 05. 05. 1904, с. Лоп’янка Долин. пов., нині Рожнятів. р-ну Івано-Фр. обл. – 21. 11. 1975, м-ко Рутерфорд, по­­хов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джер­­сі, США) – поет, літературознавець, перекладач, гро­мад­сько-по­літичний діяч. Батько М.-Г. Крав­ціва. Дійс. чл. НТШ, УВАН. Навч. у Львові на філос. ф-ті Укр. таєм. ун-ту (1923–25), філос. (1925–28) і правн. (1928–30) ф-тах Ун-ту. Співзасн. і голова 1927–29 Союзу укр. нац. мо­­лоді, референт пропаганди Кра­йової команди УВО у Львові, пер­­ший крайовий провідник ОУН зх.-укр. земель (лютий–листопад 1929), провідник ОУН у Льво­­ві (1929–30). Був заарешт. польс. поліцією 1928–29, 1929, 1930–33, 1934. Заст. політ. референта Крайової екзекутиви ОУН, гол. ред. г. «Вісті» (1934), «Голос нації» (1936), літ.-мист. ж. «Дажбог» (1932–33, 1935–36) та «Обрії» (1936–37). Чл. гол. управи т-ва «Просвіта» у Львові (1935–39). Ре­­дагував у Берліні щоденну га­зету остарбайтерів «Голос» (1940–45); пласт. ж. «На сліді» (м. Авґсбурґ, 1947–48). Від 1949 – у США (м. Філадельфія, шт. Пенсильванія). Ред. г. «Америка» (1950–53), ж. «Молоде життя» (1971–75), водночас заст. гол. ред. г. «Свобода» (1955–73); гол. ред. місяч­ника «Сучасність» (1970–75), чл. редколегії «ЕУ» (від 1959). Ред. 4-го і 11–13-го т. «Повного видан­ня творів» Т. Шевченка (Чікаґо, 1962–63); гол. ред. 2-го т. вид. «Uk­­raine: A Concise Ency­­clo­­pae­dia» (Toronto, 1971). Від 1973 пра­цював в Укр. наук. ін-ті Гарвард. ун-ту (м. Кембридж, шт. Мас­­са­­чу­­сетс).

Дебютував 1922 як поет у ж. «Український пласт». Писав переважно на патріот. тематику. Перші збірки К. виражали настрої й ідеали молодого покоління, сповненого бадьорості й ентузіазму, сусп. активності, во­­льової дії в умовах, що склалися в Галичині після поразки Визв. змагань. У зб. «Дорога» (1929) та «Промені» (1930; обидві – Львів) помітні впливи П. Тичини, М. Риль­­ського та М. Зерова. Але якщо магія вірша П. Тичини обернула­ся для К. наслідуванням, то уро­ки неокласиків виявилися глибокими і тривкими, сприяли ста­новленню індивід. стилю, базованого на світ. класич. традиції. У тюрем. віршах К. (зб. «Сонети і строфи», Л., 1933) – відгомін «Тюремних сонетів» І. Франка; водночас тюрма – уособлення не тільки соц. зла, а й антилюдяності, антиприродності, яким протиставлено ідею прощення через очищення. Найвище досягнення К. – зб. «Ґлоссарій: Сонети» (Реґенсбурґ, 1949; Рутерфорд, 1974) – своєрідне переосмислення давніх слов’ян. міфів, повір’їв та елементів обряд. дійств, у ширшому плані – мо­­рал. уроки досвіду поколінь, по­­вернення у духовну стихію бать­­ківщини.

У перекладі К. укр. мовою вийшли зб. «Пісня пісень» (Л., 1934), зб. творів «Ре­­чі й образи» Р.-М. Рільке (Нюрнберґ, 1947). Автор дослідж. з су­­час. укр. літ-ри, бібліографії про давні карти України, староукр. міфологію («Тур–Сварог–Троян в староукраїнській міфології», Філядельфія, 1952). Особливу увагу присвячував укр. літ. процесу, насамперед творчості мо­лодих авторів; частину його літ.-крит. спадку вміщено у кн. «Дон Кі­хот з Альказару» (Л., 1938), «На багряному коні революції: До реа­білітаційного процесу в УРСР» (Ню Йорк, 1960), розвідці «Розгром українського літературо­знавства 1917–1937 рр.: Збірник на пошану українських вчених, знищених большевицькою Мос­квою» (Париж; Чикаґо, 1962). Стат­­ті К. про замовчуваних шев­­ченкознавців, спотворення зміс­­ту творів поета в заідеологізов. у комуніст. дусі коментарях опубл. у ж. «Сучасність» – «Шевченко в соцреалістичній дійсності» (1961, ч. 3), «Остракізм у шевченківській бібліографії» (1964, ч. 3), «Доля українського шевченкознавства в УРСР» (1964, ч. 6). Упорядкував зб. «Обірвані струни: Антологія поезії поляглих, розстріляних, замучених і засланих» (Ню Йорк, 1955), «Поети Чумацького Шляху: Нова поезія на Україні» (Мюнхен, 1962), «Шістдесять пое­­тів шістдесятих років» (Ню Йорк, 1967). Від 1976 в Укр. наук. ін-ті Гарвард. ун-ту проводять лекції з укр. літ-ри пам’яті К.

Тв.: Остання осінь. Прага, 1940; Під чужими зорями. Прага, 1941; Кораблі. Байройт, 1948; Зимозелень. Філядель­фія, 1951; Дзвенислава. Джерсі Ситі, 1962; Зібрані твори. Нью-Йорк, 1978. Т. 1; 1980. Т. 2; К., 1994. Т. 3; Поезії. Л., 1993.

Літ.: Лавріненко Ю. Між Каменою і бо­йовою стійкою // Сучасність. 1967. Ч. 5; Рубчак Б. В колі Хорса (про поезію Крав­цева) // Там само. 1975. Ч. 1; Богдан Кравців, поет і літературознавець, редактор і видавець, співтворець націоналістичної доби, помер на 71-му році життя // Свобода. 1975, 25 листоп.; Бойчук Б. Думки про «Ґлоссарій» Богдана Кравцева // Сучасність. 1976. Ч. 1; Дермат Н. Відлуння доби: творчість Богдана Кравцева // Альм. УНС на 1977 рік. Джерзі Ситі; Ню Йорк, 1977; Старосольський Ю. У Пласті росте новий люд… Богдан Кравців – пластун // Альм. УНС на 1979 рік. Джерзі Ситі; Ню Йорк, 1979; Тарнавський О. Богдан Крав­­ців – поет нової дійсності // Альм. УНС на 1981 рік. Джерзі Ситі; Ню Йорк, 1981; Р. К. Богдан Кравців (У десятиріччя смер­ті) // Свобода. 1985, 13–15 листоп.; Тар­­навський О. Об’єднання українських письменників «Слово» // Слово. 1990. Вип. 12; Салига Т. З євшаном крізь до­лю // Дзвін. 1991. № 12; Ільницький М. «І жмут цілющих слів: (Поетична творчість Богдана Кравціва) // УМЛШ. 1992. № 11/12; Лисенко Н. «Тільки спрагою даруй, Господи, Слово моє!» [з біогра­фії Богдана Кравціва] // СіЧ. 1994. № 4–5.

М. М. Ільницький

Статтю оновлено: 2014