КРА́ВЦІВ Бог­дан-Юрій Микола­йович (псевдонім: Граф, Остап, Самітній олень, Шевчик; 05. 05. 1904, с. Лопʼянка Долинського повіту, нині Рожнятівського ра­йону Івано-Франківської обл. — 21. 11. 1975, містечко Рутерфорд, похований у містечку Бавнд Брук, штат Нью-Джерсі, США) — поет, літературо­знавець, пере­кладач, громадсько-політичний діяч. Батько М.-Г. Кравціва. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук. На­вчався у Львові на філософському факультеті Українського таємного університету (1923–25), філософському (1925–28) і правничому (1928–30) факультетах Університету. Спів­засновник і голова 1927–29 Союзу української національної молоді, референт пропаганди Кра­йової команди Української військової організації у Львові, перший кра­йовий провід­ник Організації українських націоналістів західноукраїнських земель (лютий–листопад 1929), провід­ник Організації українських націоналістів у Львові (1929–30). Був заарештований польською поліцією 1928–29, 1929, 1930–33, 1934. За­ступник політичного референта Кра­йової екзекутиви Організації українських націоналістів, головний редактор газети «Вісті» (1934), «Голос нації» (1936), літературно-мистецького журналу «Дажбог» (1932–33, 1935–36) та «Обрії» (1936–37). Член головної управи товариства «Просвіта» у Львові (1935–39). Редагував у Берліні щоден­ну гагазету остарбайтерів «Голос» (1940–45); пластовий журнал «На сліді» (м. Авґсбурґ, 1947–48). Від 1949 — у США (м. Філадельфія, штат Пенсильванія). Редактор газети «Америка» (1950–53), журналу «Молоде життя» (1971–75), водночас за­ступник головного редактора газети «Свобода» (1955–73); головний редактор місячника «Сучасність» (1970–75), член редколегії «Енциклопедії україно­знавства» (від 1959). Редактор 4-го і 11–13-го томів «Повного ви­да­н­ня творів» Т. Шевченка (Чікаґо, 1962–63); головний редактор 2-го тому ви­да­н­ня «Ukraine: A Concise Encyclopedia» (Toronto, 1971). Від 1973 працював в Українському науковому ін­ституті Гарвардського університету (м. Кембридж, штат Мас­сачусетс).

Дебютував 1922 як поет у журналі «Український пласт». Писав пере­важно на патріотичну тематику. Перші збірки К. виражали на­строї й ідеали молодого поколі­н­ня, сповненого бадьорості й ентузіазму, су­спільної активності, вольової дії в умовах, що склалися в Галичині після поразки Визвольних змагань. У збірці «Дорога» (1929) та «Промені» (1930; обидві — Львів) помітні впливи П. Тичини, М. Рильського та М. Зерова. Але якщо магія вірша П. Тичини обернулася для К. наслідува­н­ням, то уроки неокласиків виявилися глибокими і тривкими, сприяли становлен­ню індивідуального стилю, базованого на світовій класичній традиції. У тюремних віршах К. (збірка «Сонети і строфи», Львів, 1933) — від­гомін «Тюремних сонетів» І. Франка; водночас тюрма — уособле­н­ня не тільки соціального зла, а й антилюдяності, анти­природності, яким проти­ставлено ідею проще­н­ня через очище­н­ня. Найвище досягне­н­ня К. — збірка «Ґлос­сарій: Сонети» (Реґенсбурґ, 1949; Рутерфорд, 1974) — своєрідне пере­осмисле­н­ня давніх словʼянських міфів, повірʼїв та елементів обрядових дійств, у ширшому плані — моральних уроків досвіду поколінь, поверне­н­ня у духовну стихію батьківщини.

У пере­кладі К. українською мовою ви­йшли збірка «Пісня пісень» (Львів, 1934), збірка творів «Речі й образи» Р.-М. Рільке (Нюрнберґ, 1947). Автор досліджень з сучасної української літератури, бібліо­графії про давні карти України, староукраїнську міфологію («Тур–Сварог–Троян в староукраїнській міфології», Філядельфія, 1952). Особливу увагу присвячував українському літературному процесу, насамперед творчості молодих авторів; частину його літературно-критичного спадку вміщено у книзі «Дон Кіхот з Альказару» (Львів, 1938), «На багряному коні революції: До реабілітаційного процесу в Українській Радянській Соціалістичній Республіці» (Ню Йорк, 1960), роз­відці «Роз­гром українського літературо­знавства 1917–1937 років: Збірник на пошану українських вчених, знищених большевицькою Москвою» (Париж; Чикаґо, 1962). Стат­ті К. про замовчуваних шевченко­знавців, спотворе­н­ня змісту творів поета в заідеологізованих у комуністичному дусі коментарях опубліковані у журналі «Сучасність» — «Шевченко в соцреалістичній дійсності» (1961, число 3), «Остракізм у шевченківській бібліо­графії» (1964, число 3), «Доля українського шевченко­знавства в Українській Радянській Соціалістичній Республіці» (1964, число 6). Упорядкував збірку «Обірвані струни: Антологія поезії поляглих, роз­стріляних, замучених і засланих» (Ню Йорк, 1955), «Поети Чумацького Шляху: Нова поезія на Україні» (Мюнхен, 1962), «Шістдесять поетів шістдесятих років» (Ню Йорк, 1967). Від 1976 в Українському науковому ін­ституті Гарвардського університету проводять лекції з української літератури памʼяті К.