Диканька - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Диканька

ДИКА́НЬКА – селище міського типу Полтавської області, райцентр. Центр селищ. ради, якій підпорядк. села Василівка, Проні, Трояни. Знаходиться на правобережжі р. Ворскла (притока Дніпра), за 28 км від залізнич. ст. Полтава. Пл. 10,8 км2. Насел. 8506 осіб (2001, складає 96,0 % до 1989): українців – 94 %, росіян – 4 %, проживають також білоруси, вірмени та ін. Побл. Д. проходить автошлях Полтава–Зіньків–Гадяч. Тут виявлено сліди 3-х поселень скіф. часу 7–6 ст. до н. е. та 11 курганів. Походження назви пов’язують з прізвищем першопоселенця – Диканя. Вперше згадується в документал. джерелах 1658, коли побл. Д. відбувся бій між загонами полтав. полковника М. Пушкаря і гетьмана І. Виговського. Від 1660 входила до складу Будиської (Будянської, Великобудищанської) сотні Полтав. полку. 1668 повсталі козаки вбили побл. Д. гетьмана І. Брюховецького. За універсалом гетьмана І. Самойловича від 1687 – у власності ген. писаря (1699–1708 – ген. суддя) Лівобереж. України Василя Кочубея. У його маєтку в Д. жив і працював укр. літописець С. Величко. Тут працювали найбільші в Полтав. полку селітряні з-ди, що виробляли порох для армії, було кілька броварень, вітряних млинів та великих пасік, які належали козац. старшині і духовенству. З історією Д. також пов’язані імена укр. гетьманів Я. Острянина, П. Дорошенка, Д. Апостола, полтав. полковників Ф. Жученка, П. Левенця та ін. відомих істор. постатей козац. доби. Від 1775 – у складі Полтав. пов. Новорос. губ. 1780 у Д. споруджено в стилі укр. бароко Троїц. церкву, 1794 – Микол. церкву (арх. М. Львов; 1810–27 поряд збудована дзвіниця) – родин. храм і усипальницю Кочубеїв (обидві збереглися). 1800 за проектом арх. Дж. Кваренгі, Фераре, Томанте розпочато буд-во двоповерх. палацу Кочубеїв (під час воєн. дій 1918–20 зруйн.). Стіни церков та маєтку прикрашали ікони та портрети, які виконували укр. художники Марченко та П. Петрашів. На честь перебування 1817 у Д. імператора Олександра І 1820 споруджено тріумфал. арку (збереглася). Розбудову Д. вели здебільшого на кошти однієї з найвпливовіших осіб у Рос. імперії того часу – князя (від 1831), міністра внутр. справ (1802–07, 1819–23) та голови Держ. ради і ком-ту міністрів (1827–31) Віктора Кочубея. За переписом 1859 – село власницьке і козац. Полтав. пов., мало 542 двори, 3075 жит., відбувалося 3 ярмарки на рік. У 19 ст. у власності Кочубеїв були з-д з розведення породистих англ. коней, беркшир. і темвор. свиней, тонкорун. овець, корів молоч. симентал. породи, кращий у Полтав. губ. пивовар. з-д, мех. майстерні, де виробляли маслобійки-«полтавки», ливар., цегел., гончар. з-ди, паровий млин, сироварна ф-ка; фрукт. сад, хмільники, фазанарій, розсадник плодових дерев, оранжереї, у парку – екзотичні дерева та газони, прикрашені антич. скульптурами. 1801 тут засн. трикласне, 1842 – однокласне (1883 реорганіз. на земське) уч-ща. За переписом 1900, у Д. мешкало 5024, 1923 – 5810, 1926 – 4951 жит. Від 1923 – райцентр. Диканчани зазнали сталін. репресій, потерпали від голодомору 1932–33. Під час нім.-фашист. окупації (4 жовтня 1941 – 22 вересня 1943) гітлерівці стратили у селі бл. 300 жит., вивезли на примус. роботи до Німеччини 200 юнаків і дівчат, спалили 533 оселі та госп. будівлі. На фронтах 2-ї світ. війни загинуло бл. 700 уродженців Д. Від 1957 – смт. Д. – один з осередків нар. мист-ва. Тут здавна місц. населення виготовляло узорні тканини, килими та вишивало для влас. потреб, а від 2-ї пол. 19 ст. у малоземел. та безземел. бідняц. родинах почали займатися цими традиц. видами мист-ва як підсоб. промислами. У рад. час нар. художні промисли відновлено, дикан. майстри узор. ткацтва, килимарства і вишивки об’єдналися у Диканську промислово-кооперативну артіль ім. 15-річчя Жовтневої революції (1960 ввійшла до системи Опішнян. ф-ки худож. виробів), вироби якої уже в 1930-і рр. стали відомі не лише на ринках України, а й за її межами. У післявоєнні роки в Д. й надалі розвивалося вироб-во високохудож. плахт, килимів та вишивок, а в 1960-х рр. утворено спец. бригаду вишивальниць, які в своїх творах продовжили кращі традиції нар. мист-ва Полтавщини. Нині у Д. працюють 83 підпр-ва, установи, орг-ції різних форм власності. Серед гол. підпр-в – лінійно-вироб. упр. магістрал. газопроводів, упр. з експлуатації газового госп-ва, ВАТ «Міжгосп. комбікорм. з-д», ТОВ «Укролія», ЗАТ «Промінь», цех держ. підпр-ва «Гадячсир», АТ «З-д буд. кераміки», хлібокомбінат, друкарня. У с-щі – 2 г-зії, міжшкіл. навч.-вироб. комбінат, Будинок дит. та юнац. творчості, 3 дитсадки; центр. рай. лікарня, СЕС, ветлікарня; Будинок культури, рай. б-ка для дорослих, рай. б-ка для дітей та юнацтва, Диканський історико-краєзнавчий музей ім. Д. Гармаша, картинна галерея (діє літ.-мист. вітальня ім. М. Башкирцевої), дит. муз. школа; є відділ. 6-ти банків. Виходить г. «Трудова слава». Сім колективів худож. самодіяльності мають звання «народний». Реліг. громади: 2 – УПЦ МП, 1 – адвентистів сьомого дня. Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, М. Гоголю (відвідував Д. у дит. роки, а також 1848), М. Островському, воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни, пам’ятні знаки жертвам голодомору 1932–33, на місці спостереж. пункту, звідки коригувався перший залп реактив. установок БМ-13 («Катюша»), трактор ХТЗ. Побл. Д. – пам’ятка природи заг.-держ. значення Парасоцьке урочище; є пам’ятки природи місц. значення Кочубеїв. дуби, Бузковий гай, Ялиновий гай, які входять до заповід. фонду регіон. ландшафт. парку Диканський. Тут жили та працювали ґрунтознавець В. Докучаєв та вчений-агроном О. Ізмаїльський, письменники: О. Діхтяр та Л. Вернигора; у різний час побували письменники І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, Панас Мирний, Л. Жемчужников, В. Гіляровський, П. Капельгородський, О. Гончар, О. Корнійчук, І. Ле, П. Панч, Ю. Смолич, П. Тичина, Ю. Яновський, І. Цюпа, угор. Мате Залка та амер. А.-Р. Вільямс (свої враження описав у кн. «The Russian Land», New York, 1928 / «Російська земля»); актор М. Щепкін (1829 зіграв у виставі «Наталка Полтавка» І. Котляревського); кобзар О. Вересай, композитор М. Глінка; декабрист С. Волконський (мав шлюб з дочкою Кочубеїв); народилися письменник В. Королів-Старий; фахівець у галузі гірн. теплофізики, акад. АНУ О. Щербань, астрофізик, акад. НАНУ М. Стешенко, фахівці у галузі с. госп-ва д-р вет. н. К. Конаржевський і проф. зоотехнології С. Плюйко, канд. мед. н., ректор Харків. мед. стоматол. ін-ту Г. Воронянський; майстри різьблення на дереві Т. Губа, І. Дроб’язко, художники П. Кухар, Г. Кушніренко. Влітку 1955 у Д. працювала експедиція Київ. кіностудії худож. фільмів, яка знімала кольор. х/ф «Одного чудового дня» (реж. М. Слуцький). До масових сцен були залучені і жит. с-ща. 1976 у Крим. астрофіз. обсерваторії АН УРСР відкрито малу планету 2922, якій дали назву «Диканька».

Літ.: Жук В. Н. Диканька: Істор.-краєзнав. нарис. Х., 1973; Жук А. К. Сучасні українські художні тканини. К., 1985; Скорик В. П. Диканщина: Істор.-краєзнав. нарис. П., 2006.

В. П. Скорик

Стаття оновлена: 2007