Диканька

ДИКА́НЬКА — селище міського типу Полтавської області, райцентр. Центр селищ. ради, якій під­порядк. села Василівка, Проні, Трояни. Знаходиться на прав­обереж­жі р. Ворскла (притока Дні­пра), за 28 км від залізнич. ст. Полтава. Площа 10,8 км². Насел. 8506 осіб (2001, складає 96,0 % до 1989): українців — 94 %, росіян — 4 %, проживають також білоруси, вірмени та ін. Побл. Д. проходить автошлях Полтава–Зіньків–Гадяч. Тут виявлено сліди 3-х поселень скіф. часу 7–6 ст. до н. е. та 11 курганів. Походже­н­ня назви повʼязують з прі­звищем першопоселенця — Диканя. Вперше згадується в документал. джерелах 1658, коли побл. Д. від­бувся бій між загонами полтав. полковника М. Пушкаря і геть­мана І. Виговського. Від 1660 входила до складу Будиської (Будянської, Великобудищанської) сотні Полтав. полку. 1668 пов­сталі козаки вбили побл. Д. геть­мана І. Брюховецького. За універсалом геть­мана І. Самойловича від 1687 — у власності ген. писаря (1699–1708 — ген. суддя) Лів­обереж. України Василя Кочубея. У його маєтку в Д. жив і працював укр. літописець С. Величко. Тут працювали найбільші в Полтав. полку селітряні заводи, що виробляли порох для армії, було кілька броварень, вітряних млинів та великих пасік, які належали козац. старшині і духовенству. З історією Д. також повʼязані імена укр. геть­манів Я. Острянина, П. Дорошенка, Д. Апостола, полтав. полковників Ф. Жученка, П. Левенця та ін. ві­домих істор. по­статей козац. доби. Від 1775 — у складі Полтав. пов. Новорос. губ. 1780 у Д. споруджено в стилі укр. бароко Троїц. церкву, 1794 — Микол. церкву (арх. М. Львов; 1810–27 поряд збудована дзвіниця) — родин. храм і усипальницю Кочубеїв (обидві збереглися). 1800 за проектом арх. Дж. Кваренгі, Фераре, Томанте роз­почато будівництво двоповерх. палацу Кочубеїв (під час воєн. дій 1918–20 зруйн.). Стіни церков та маєтку прикрашали ікони та порт­рети, які виконували укр. художники Марченко та П. Петрашів. На честь пере­бува­н­ня 1817 у Д. імператора Олександра І 1820 споруджено тріумфал. арку (збереглася). Роз­будову Д. вели здебільшого на кошти однієї з най­впливовіших осіб у Рос. імперії того часу — князя (від 1831), міністра внутр. справ (1802–07, 1819–23) та голови Держ. ради і комітету міністрів (1827–31) Віктора Кочубея. За пере­писом 1859 — село власницьке і козац. Полтав. пов., мало 542 двори, 3075 жит., від­бувалося 3 ярмарки на рік. У 19 ст. у власності Кочубеїв були завод з роз­веде­н­ня породистих англ. коней, беркшир. і темвор. свиней, тонкорун. овець, корів молоч. симентал. породи, кращий у Полтав. губ. пивовар. завод, мех. майстерні, де виробляли маслобійки-«полтавки», ливар., цегел., гончар. заводи, паровий млин, сироварна ф-ка; фрукт. сад, хмільники, фазанарій, роз­садник плодових дерев, оранжереї, у парку — екзотичні дерева та газони, прикрашені антич. скульптурами. 1801 тут засн. трикласне, 1842 — однокласне (1883 реорганіз. на земське) училища. За пере­писом 1900, у Д. мешкало 5024, 1923 — 5810, 1926 — 4951 жит. Від 1923 — райцентр. Диканчани за­знали сталін. ре­пресій, потерпали від голодомору 1932–33. Під час нім.-фашист. окупації (4 жовтня 1941 — 22 вересня 1943) гітлерівці стратили у селі бл. 300 жит., вивезли на примус. роботи до Німеч­чини 200 юнаків і дівчат, спалили 533 оселі та госп. будівлі. На фронтах 2-ї світової війни загинуло бл. 700 уродженців Д. Від 1957 — смт. Д. — один з осередків нар. мистецтва. Тут здавна місц. населе­н­ня виготовляло узорні тканини, килими та вишивало для влас. потреб, а від 2-ї пол. 19 ст. у малоземел. та без­земел. бідняц. родинах почали за­йматися цими традиц. видами мистецтва як під­соб. промислами. У рад. час нар. художні промисли від­новлено, дикан. майстри узор. ткацтва, килимарства і вишивки обʼ­єд­налися у Диканську промислово-ко­оперативну артіль ім. 15-річчя Жовтневої революції (1960 вві­йшла до системи Опішнян. ф-ки худож. виробів), вироби якої уже в 1930-і рр. стали ві­домі не лише на ринках України, а й за її межами. У післявоєн­ні роки в Д. й надалі роз­вивалося виробництво високохудож. плахт, килимів та вишивок, а в 1960-х рр. утворено спец. бригаду вишивальниць, які в своїх творах продовжили кращі традиції нар. мистецтва Полтавщини. Нині у Д. працюють 83 під­приємства, установи, організації різних форм власності. Серед гол. під­приємств — лінійно-вироб. упр. магістрал. газо­проводів, упр. з екс­плуатації газового господарства, ВАТ «Між­госп. комбікорм. завод», ТОВ «Укролія», ЗАТ «Промінь», цех держ. під­приємства «Гадячсир», АТ «З-д буд. кераміки», хлібокомбінат, друкарня. У с-щі — 2 гімназії, між­шкіл. навч.-вироб. комбінат, Будинок дит. та юнац. творчості, 3 дитсадки; центр. рай. лікарня, СЕС, ветлікарня; Будинок культури, рай. бібліотека для дорослих, рай. бібліотека для дітей та юнацтва, Диканський історико-крає­знавчий музей ім. Д. Гармаша, картин­на галерея (діє літ.-мист. вітальня ім. М. Башкирцевої), дит. муз. школа; є від­діл. 6-ти банків. Виходить г. «Трудова слава». Сім колективів худож. самодіяльності мають зва­н­ня «народний». Реліг. громади: 2 — УПЦ МП, 1 — адвентистів сьомого дня. Встановлено памʼятники Т. Шевченку, М. Гоголю (від­відував Д. у дит. роки, а також 1848), М. Островському, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки жертвам голодомору 1932–33, на місці спо­стереж. пункту, звідки коригувався перший залп ре­актив. установок БМ-13 («Катюша»), трактор ХТЗ. Побл. Д. — памʼятка природи заг.-держ. значе­н­ня Парасоцьке ур­очище; є памʼятки природи місц. значе­н­ня Кочубеїв. дуби, Бузковий гай, Ялиновий гай, які входять до заповід. фонду регіон. ландшафт. парку Диканський. Тут жили та працювали ґрунто­знавець В. Докучаєв та вчений-агроном О. Ізмаїльський, письмен­ники: О. Діхтяр та Л. Вернигора; у різний час побували письмен­ники І. Котляревський, Г. Квітка-Основʼяненко, Панас Мирний, Л. Жемчужников, В. Гіляровський, П. Капельгородський, О. Гончар, О. Корнійчук, І. Ле, П. Панч, Ю. Смолич, П. Тичина, Ю. Яновський, І. Цюпа, угор. Мате Залка та амер. А.-Р. Вільямс (свої враже­н­ня описав у кн. «The Russian Land», New York, 1928 / «Російська земля»); актор М. Щепкін (1829 зі­грав у ви­ставі «Наталка Полтавка» І. Котляревського); кобзар О. Вересай, композитор М. Глінка; декабрист С. Волконський (мав шлюб з дочкою Кочубеїв); народилися письмен­ник В. Королів-Старий; фахівець у галузі гірн. теплофізики, академік АНУ О. Щербань, астрофізик, академік НАНУ М. Стешенко, фахівці у галузі с. господарства д-р вет. н. К. Конаржевський і проф. зоотехнології С. Плюйко, канд. мед. н., ректор Харків. мед. стоматол. ін­ституту Г. Воронянський; майстри різьбле­н­ня на дереві Т. Губа, І. Дробʼязко, художники П. Кухар, Г. Кушніренко. Влітку 1955 у Д. працювала екс­педиція Київ. кіностудії худож. фільмів, яка знімала кольор. х/ф «Одного чудового дня» (реж. М. Слуцький). До масових сцен були залучені і жит. с-ща. 1976 у Крим. астрофіз. обсерваторії АН УРСР від­крито малу планету 2922, якій дали назву «Диканька».

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю