Крюків

КРЮ́КІВ — одна з двох місцевостей (на сході — менша за роз­мірами Раківка) на правому березі Дніпра в складі Крю­ківського ра­йо­ну міста Кременчук, колишнє істо­ричне місто. Ін. назви — Куруків, Круків. 26 жовтня (5 листопада) 1625 тут в ур­очищі Ведмежі Лози побл. Курукового озера (нині не існує) під час козац. пов­ста­н­ня під про­водом М. Жмайла була укладена угода між польс. корон. геть­маном С. Конєцпольським і геть­маном М. Дорошенком. Згід­но з нею козац. реєстр був збіль­шений до 6 тис. осіб (створ. Білоцерків., Канів., Корсун., Пере­яслав., Черкас. і Чигирин. пол­ки). Під­писан­ню угоди пере­дувала пере­можна Куруків. битва козаків з польс. військом (встановлено памʼят. знак). Імовірно, за золотоордин. часів тут існувало укріплене поселе­н­ня, залишки якого запорожці викорис­тали під час цієї битви. За нар. пере­казами, назва прав­обереж. частини сучас. Кременчука, а колись окремого поселе­н­ня, по­вʼязана з «курука­н­ням» журавлів на Куруковому озері.

На зла­мі 19–20 ст. польс. дослідник О. Яблоновський висунув гіпотезу про тюрк. етимологію слова «куруків», виводячи його від пословʼяненого словосполучен­ня «курук-ова» — «Курукова твер­диня», «укріпле­н­ня на р. Курук». У писем. джерелах К. 1659 згадується як місце татар. стоянки, 1696 — планованої козац. ра­ди. К. остаточно усталилося як село 1740. У 1745 налічувалося 162 двори, мешкало 486 осіб, 1752 (у цьому році вперше згадується як містечко) — від­повід­но 198 і 594. Від 18 ст. містилися склади лісу, солі та ін.; тривалий час вва­жався «чумац. столицею». 1752–64 — шанець Пандур. полку Нової Сербії. Від 1764 — у складі Новорос. губ. У цей період оселилася значна кількість росіян-старообрядців. 1776–83 — повіт. центр Єлисаветгр. провінції Но­ворос. губ., від 1784 — містечко Катеринослав. намісництва. 1796 від­несений до Кременчуц. пов. Малорос. губ., 1798 — знову до Но­ворос. губ., 1802 — до Катери­но­слав. губ. Від 1803 — посад, під­­порядк. Кременчуку. 1817 К. вклю­чено до Кременчука в скла­ді Пол­тав. губ.1869 прокладено Харків.-Микол. залізницю (нині діє ван­тажно-пасажир. залізнична ст. Крюків-на-Дні­прі Полтав. дирекції Пд. залізниці). Від­­тоді ж почали працювати залізничні майстерні (від поч. 1870-х рр. — вагоноремонтні; нині Крюківський вагонобудівний завод). Від 1898 веде історію Кременчуц. кондитер. ф-ка (від 2000 — у складі корпорації «Рошен»), від 1904 — Кременчуцький лікеро-горілчаний завод. За пере­писом 1910 було 1142 двори, мешкало 5606 осіб. У цей час працювали також 2 парових млини, тартак. Від 19 ст. роз­робляють сірі та рожеві граніти Крюків. ро­довища. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 1923 — райцентр Кременчуц. округи; від 1925 — смт. 1928 Крюків. р-н (сільс.) роз­­формовано, смт К. при­єд­нано до Кременчука. У тому ж році створ. Крюків. райраду Кремен­чуц. міськради. Під час нім.-фашист. окупації УРСР тут діяла окрема Крюків. міська управа. У К. народився етно­граф, славіст О. Котляревський (1837–81). Його від­відували Т. Шевченко (1843), М. Горький (1900), С. Ва­сильченко (разом з хор. капелою «Думка», 1920). У 1901 до К. пере­їхав з батьком А. Макарен­ко, який 1905–11 працював учи­телем у Крюків. залізнич. училищі (створ. мемор. музей, у фондах якого — понад 1200 екс­понатів). У серед. 1920-х рр. тут працював у залізнич. майстернях і починав свою літ. діяльність В. Кузь­мич.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю