Крюків - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Крюків

КРЮ́КІВ – одна з двох місцевостей (на сході – менша за розмірами Раківка) на правому березі Дніпра в складі Крю­ківського райо­ну міста Кременчук, колишнє істо­ричне місто. Ін. назви – Куруків, Круків. 26 жовтня (5 листопада) 1625 тут в урочищі Ведмежі Лози побл. Курукового озера (нині не існує) під час козац. повстання під про­водом М. Жмайла була укладена угода між польс. корон. гетьманом С. Конєцпольським і гетьманом М. Дорошенком. Згід­но з нею козац. реєстр був збіль­шений до 6 тис. осіб (створ. Білоцерків., Канів., Корсун., Переяслав., Черкас. і Чигирин. пол­ки). Підписанню угоди передувала переможна Куруків. битва козаків з польс. військом (встановлено пам’ят. знак). Імовірно, за золотоордин. часів тут існувало укріплене поселення, залишки якого запорожці викорис­тали під час цієї битви. За нар. переказами, назва правобереж. частини сучас. Кременчука, а колись окремого поселення, по­в’язана з «куруканням» журавлів на Куруковому озері.

На зла­мі 19–20 ст. польс. дослідник О. Яблоновський висунув гіпотезу про тюрк. етимологію слова «куруків», виводячи його від послов’яненого словосполучен­ня «курук-ова» – «Курукова твер­диня», «укріплення на р. Курук». У писем. джерелах К. 1659 згадується як місце татар. стоянки, 1696 – планованої козац. ра­ди. К. остаточно усталилося як село 1740. У 1745 налічувалося 162 двори, мешкало 486 осіб, 1752 (у цьому році вперше згадується як м-ко) – відповідно 198 і 594. Від 18 ст. містилися склади лісу, солі та ін.; тривалий час вва­жався «чумац. столицею». 1752–64 – шанець Пандур. полку Нової Сербії. Від 1764 – у складі Новорос. губ. У цей період оселилася значна кількість росіян-старообрядців. 1776–83 – повіт. центр Єлисаветгр. провінції Но­ворос. губ., від 1784 – м-ко Катеринослав. намісництва. 1796 віднесений до Кременчуц. пов. Малорос. губ., 1798 – знову до Но­ворос. губ., 1802 – до Катери­но­слав. губ. Від 1803 – посад, під­порядк. Кременчуку. 1817 К. вклю­чено до Кременчука в скла­ді Пол­тав. губ.1869 прокладено Харків.-Микол. залізницю (нині діє ван­тажно-пасажир. залізнична ст. Крюків-на-Дніпрі Полтав. дирекції Пд. залізниці). Від­тоді ж почали працювати залізничні майстерні (від поч. 1870-х рр. – вагоноремонтні; нині Крюківський вагонобудівний завод). Від 1898 веде історію Кременчуц. кондитер. ф-ка (від 2000 – у складі корпорації «Рошен»), від 1904 – Кременчуцький лікеро-горілчаний завод. За переписом 1910 було 1142 двори, мешкало 5606 осіб. У цей час працювали також 2 парових млини, тартак. Від 19 ст. розробляють сірі та рожеві граніти Крюків. ро­довища. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 1923 – райцентр Кременчуц. округи; від 1925 – смт. 1928 Крюків. р-н (сільс.) роз­формовано, смт К. приєднано до Кременчука. У тому ж році створ. Крюків. райраду Кремен­чуц. міськради. Під час нім.-фашист. окупації УРСР тут діяла окрема Крюків. міська управа. У К. народився етнограф, славіст О. Котляревський (1837–81). Його відвідували Т. Шевченко (1843), М. Горький (1900), С. Ва­сильченко (разом з хор. капелою «Думка», 1920). У 1901 до К. переїхав з батьком А. Макарен­ко, який 1905–11 працював учи­телем у Крюків. залізнич. уч-щі (створ. мемор. музей, у фондах якого – понад 1200 експонатів). У серед. 1920-х рр. тут працював у залізнич. майстернях і починав свою літ. діяльність В. Кузь­мич.

А. В. Коваленко

Стаття оновлена: 2014