Димитрій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Димитрій

ДИМИ́ТРІЙ (Абашидзе Давид Ілліч; 01(13). 10. 1867, с. Веджини Тифліс. губ., нині Грузія – 01. 12. 1942, Київ) – церковний діяч. Народився у груз. князів. родині. Закін. Новорос. ун-т (Одеса, 1891). У листопаді 1891 прийняв у Києво-Печер. лаврі чернечий постриг. Закін. Київ. духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1896). У 1900 рукополож. у сан архімандрита, признач. ректором Олександрів. місіонер. духов. семінарії (с. Ардонське в Осетії). 23 квітня 1902 прийняв єпископ. свячення, признач. єпископом Алавердським, від 1903 – Гурійсько-Мінгрельським. Від 1905 – єпископ Балтський, вікарій Поділ. єпархії, 1906–12 – єпископ Туркестанський і Ташкентський, від 1912 – єпископ, від 1915 – архієпископ Таврійський і Сімферопольський. Під час 1-ї світ. війни служив корабельним священиком. На Всерос. поміс. церк. соборі 1917–18 очолював комісію з влаштування церк. справ на Закавказзі у зв’язку з проголошенням Груз. автокефалії. Виступав проти можливості визнання самостійності Груз. Церкви. У період діяльності Вищого церк. упр. Пд. Сх. Росії (1919–20) підтримував Білий рух. Після поразки військ генерала П. Врангеля відмовився емігрувати. Управління Таврій. єпархією 1921 передав єпископу Никодиму (Кроткову). Після нетривалого тюрем. ув’язнення приїхав до Києва, у липні 1923 вступив до Китаївської пустині Києво-Печер. лаври, 10 грудня прийняв схиму з ім’ям Антоній. Після закриття Лаври мешкав на приват. квартирах, зрідка беручи участь у церк. житті (напр., у єпископ. хіротоніях). Факт того, що Д. не зазнав репресій, як переважна більшість єпископату, деякі дослідники схильні пов’язувати з його особистим знайомством із Й. Сталіним (Д. був викл. від 1896, а 1898–1900 – інспектором Тифліс. духов. семінарії, де той навч.). Під час окупації Києва Д. з невеликою групою монахів відновив чернече життя в Києво-Печер. лаврі. Від посади адміністратора УАПЦ відмовився. Похов. біля Хрестовоздвиженської церкви на Ближніх печерах.

Літ.: Алексеев В. А. Иллюзии и догмы. Москва, 1991; Польский М., протопресв. Новые мученики Российские. Москва, 1994; Кабанець Є. Наставник Сталіна // ЛіС. 1997. № 7; Митрополит Ташкентский и Среднеазиатский Владимир. Жизнеописание схиархиепископа Антония (Абашидзе) // Журн. Моск. патриархии. 2003. № 11.

А. В. Стародуб

Стаття оновлена: 2007