Димшиць Веніамін Еммануїлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Димшиць Веніамін Еммануїлович

ДИ́МШИЦЬ Веніамін Еммануїлович (15(28). 09. 1910, м. Феодосія Таврій. губ., нині АР Крим – 23. 05. 1993, Москва) – промисловець, радянський і партійний діяч. Герой Соц. Праці (1980). Сталін. премія (1946, 1950). Держ. нагороди СРСР. Депутат ВР СРСР 6–8-го скликань. Закін. Моск. автогенно-зварювал. навч. комбінат (1931), Моск. вище тех. уч-ще ім. М. Баумана (1945). Труд. діяльність розпочав 1927 на шахті та кар’єрі у Донбасі, 1928 працював на низці підпр-в у Москві. 1931–50 – на буд-ві металург. з-дів: Кузнецького (РФ), «Азовсталь» (м. Маріуполь, нині Донец. обл.), Криворізького (Дніпроп. обл.), Магнітогорського (РФ), Запорізького. Від 1950 – нач. Гол. упр. з буд-ва підпр-в свинцевої пром-сті Мін-ва буд-ва СРСР, від 1954 – заст. міністра буд-ва підпр-в металург. і хім. пром-сті СРСР. 1957–59 – гол. інж. буд-ва Бхілай. металург. з-ду в Індії. У серпні 1959 – квітні 1962 – нач. відділу капітал. буд-ва Держплану СРСР – Міністр СРСР, у квітні–липні 1962 – 1-й заст. голови Держплану СРСР – Міністр СРСР, у липні 1962 – грудні 1965 – заст. голови РМ СРСР. Водночас у липні–листопаді 1962 – голова Держплану СРСР, у листопаді 1962 – жовтні 1965 – голова Ради нар. госп-ва, у жовтні 1965 – червні 1976 – голова Держ. ком-ту РМ СРСР з матеріал.-тех. забезпечення. Д. був ключовою фігурою на прес-конф. громадян СРСР євр. національності (4 березня 1970), де виступав апологетом рад. політики у ставленні до євреїв та критикою Ізраїлю. Чл. КПРС (від 1937) та її ЦК (1961–86).

М. М. Рябченко

Стаття оновлена: 2007