ДИ́МШИЦЬ Веніамін Ем­мануїлович (15(28). 09. 1910, м. Феодосія Таврій. губ., нині АР Крим — 23. 05. 1993, Москва) — промисловець, радянський і партійний діяч. Герой Соц. Праці (1980). Сталінcька премія (1946, 1950). Державні нагороди СРСР. Депутат ВР СРСР 6–8-го скликань. Закін. Моск. автоген­но-зварювал. навч. комбінат (1931), Моск. вище тех. училище ім. М. Баумана (1945). Труд. діяльність роз­почав 1927 на шахті та карʼєрі у Донбасі, 1928 працював на низці під­приємств у Москві. 1931–50 — на буд-ві металург. заводів: Кузнецького (РФ), «Азов­сталь» (м. Маріуполь, нині Донец. обл.), Криворізького (Дні­проп. обл.), Магнітогорського (РФ), Запорізького. Від 1950 — нач. Гол. упр. з будівництва під­приємств свинцевої промисловості Міністерства будівництва СРСР, від 1954 — за­ступник міністра будівництва під­приємств металург. і хім. промисловості СРСР. 1957–59 — гол. інж. будівництва Бхілай. металург. заводу в Індії. У серпні 1959 — квітні 1962 — нач. від­ділу капітал. будівництва Держплану СРСР — Міністр СРСР, у квітні–липні 1962 — 1-й за­ступник голови Держплану СРСР — Міністр СРСР, у липні 1962 — грудні 1965 — за­ступник голови РМ СРСР. Водночас у липні–листопаді 1962 — голова Держплану СРСР, у листопаді 1962 — жовтні 1965 — голова Ради нар. господарства, у жовтні 1965 — червні 1976 — голова Держ. комітету РМ СРСР з матеріал.-тех. забезпече­н­ня. Д. був ключовою фігурою на прес-конф. громадян СРСР євр. національності (4 березня 1970), де ви­ступав апологетом рад. політики у ставлен­ні до євреїв та критикою Ізраїлю. Член КПРС (від 1937) та її ЦК (1961–86).