Динамо - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Динамо

«ДИНА́МО» – футбольний клуб у Києві. Засн. 1927 з ініціативи С. Бармінського та М. Ханникова як команда Київ. пролетар. спорт. т-ва (КПСТ) «Динамо», яке об’єднувало співроб. силових відомств і підпорядковувалося відповідним керівникам київ. окруж. відділу ГПУ. Тренер. і адм. функції у футбол. команді «Д.» виконував інструктор КПСТ Л. Коген. У перші роки існування команда грала переважно товариські матчі, а також щороку (до 1935) брала участь у всеукр. першості ФСТ «Динамо». 1932–34, у зв’язку зі зміною кер-ва ГПУ, команда була на межі розформування, однак завдяки зусиллям Л. Когена і провід. гравців А. Ідзковського та К. Щегоцького продовжила своє функціонування, ставши згодом базовою командою збір. республіки. 1934, коли столицею УСРР став Київ, футбол. командою «Д.» почало опікуватися вище кер-во республіки. Була введена посада ст. тренера, яку обійняв М. Товаровський. 1936 під його кер-вом команда «Д.» посіла 2-е м. у 1-му чемпіонаті СРСР серед клуб. команд вищої ліги, програвши у фіналі команді «Спартак» (Москва). Під час 2-ї світ. війни кер-во і частину гравців евакуйовано в тил, інших мобілізовано, а котрі залишилися в окупованому Києві утворили з ін. футболістами міста команду «Старт». Улітку 1942 команда «Старт» провела переможні 10 матчів з ін. київ. командами, а також із командами угор. і нім. окупац. військ. частин (одна з ігор увійшла в історіографію під назвою «матч смерті»). У серпні того ж року колиш. гравців «Д.» заарештовано і відправлено до Сирец. концтабору (Київ), де згодом за нез’ясов. обставин загинули М. Коротких, М. Трусевич, О. Клименко та І. Кузьменко. Після визволення Києва в листопаді 1943 велика заслуга у відродженні «Д.» належить колиш. капітану команди М. Махині (тренер 1944–45). На поч. 50-х рр. склад і гра команди стабілізувалися. Завдяки нововведенням у навч.-тренув. процес та тактич. побудові гри тренера О. Ошенкова (1951–56) здобуто 2-е м. у першості СРСР 1952 та Кубок СРСР 1954 (перемога у фіналі над єреван. командою «Спартак»). У цих успіхах, окрім зусиль тренерів і гравців, є і заслуга Т. Строкача, який опікувався командою від 2-ї пол. 1930-х рр. до 1956.

Від поч. 60-х рр. команда «Д.» зайняла чільні позиції у рад. футболі. Всі ці роки командою опікувався В. Щербицький, створивши сприятливі умови для досягнення найвищих результатів. 1961 під кер-вом тренера В. Соловйова (1959–62) «Д.» вперше стало чемпіоном СРСР. Під кер-вом тренера В. Маслова (1964–70) команда тричі поспіль (1966–68) вигравала чемпіонати СРСР, а також Кубок СРСР 1964 і 1966. Чемпіоном СРСР (1971) команда ставала і під кер-вом О. Севидова (1971–73), а Є. Рудакова визнано найкращим воротарем і футболістом СРСР 1971. Найвищих результатів команда «Д.» досягла під кер-вом тренера В. Лобановського (1973–82, 1984–90): двічі володар Кубка володарів Кубків Європ. країн (1975 і 1986), перемігши у фіналах, відповідно, команди «Ференцварош» (Будапешт) та «Атлетико» (Мадрид); володар Суперкубка УЄФА 1975, коли «Д.» перемогло команду «Баварія» з рахунками 1 : 0 у Мюнхені та 2 : 0 у Києві (усі голи забив О. Блохін). Крім того, команда двічі виходила у півфінал змагань за Кубок чемпіонів (1977 і 1987). На внутр. арені за час проведення першостей СРСР «Д.» 13 разів (більше, ніж будь-яка з рад. команд) була чемпіоном СРСР (1961, 1966–68, 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990) і 9 разів володарем Кубка СРСР (1954, 1964, 1965–66, 1974, 1978, 1982, 1984–85, 1986–87, 1989–90). Чимало гравців команди «Д.» отримали звання «Заслужений майстер спорту», серед них – К. Фомін (1936), А. Ідзковський (1945), М. Махиня (1946), А. Зазроєв, М. Михалина (обидва – 1955), Ю. Воїнов (1959), О. Макаров (1961), Й. Сабо, А. Біба, В. Серебряников, В. Турянчик, В. Щегольков (усі – 1967), Є. Рудаков (1973), О. Блохін, Л. Буряк, В. Веремєєв, В. Колотов, В. Матвієнко, В. Мунтян, В. Онищенко, С. Решко, В. Трошкін, М. Фоменко (усі – 1975), А. Коньков (1981), С. Балтача, А. Баль, І. Бєланов, В. Безсонов, А. Дем’яненко, В. Євтушенко, О. Заваров, О. Кузнецов, М. Михайлов, В. Рац, В. Чанов, П. Яковенко, І. Яремчук (усі – 1986), О. Михайличенко, Г. Литовченко, О. Протасов (усі – 1988), А. Бишовець, В. Поркуян, В. Банников (усі – 1989), Л. Островський (1991). У 70–80-х рр. гравці «Д.» складали основу збір. команди СРСР і зробили вагомий внесок у досягненні певних успіхів на міжнар. арені: 4-е м. на чемпіонаті світу 1966; 2-е м. на чемпіонатах Європи 1972 і 1988; 3-є м. на Олімп. іграх 1976 (Монреаль) і 1980 (Москва). Гравці «Д.» О. Блохін (1975) та І. Бєланов (1985), а також вихованець клубу А. Шевченко (2004, у складі італ. «Мілана») ставали кращими футболістами Європи і отримали нагороду «Золотий м’яч».

Від 1989 футбол. клуб «Д.» – самост. юрид. і фінанс. одиниця, президентом обрано В. Безверхого. Від 1993 футбол. клуб «Д.» – АТ на чолі з президентом Г. Суркісом (від 2002 – президент І. Суркіс). Розбудовано інфраструктуру клубу, яка не відповідала сучас. вимогам, зокрема побудовано найсучаснішу навч.-тренув. базу у передмісті Києва – Конча-Заспі; розширено і розбудовано футбол. школу клубу; реконструйовано стадіон «Динамо». У незалежній Украні клуб залишається лідером укр. футболу. У період 1992–2007 команда 12 разів перемагала в чемпіонатах України (1993–2001, 2003, 2004, 2007), 9 разів ставала володарем Кубка України (1993, 1996, 1998–2000, 2003, 2005–07) та тричі Суперкубка України (2004, 2006, 2007). Після повернення на тренер. посаду В. Лобановського (1997–2002) команда знову вийшла на високий міжнар. рівень. Постійно граючи у європ. Лізі чемпіонів, клуб 1999 вийшов до півфіналу цих змагань. Після смерті В. Лобановського, на посаді гол. тренера побували динамів. вихованці О. Михайличенко, Й. Сабо, А. Дем’яненко, від 2008 «Д.» тренує рос. спеціаліст Ю. Сьомін. Звання «Заслужений майстер спорту» удостоєні футболісти «Д.» (зокрема й колишні), які успішно виступили на чемпіонаті світу 2006 у складі Нац. збір. команди України, що вийшла до чвертьфіналу першості: В. Ващук, О. Гусєв, А. Гусін, Ю. Дмитрулін, А. Мілевський, А. Несмачний, С. Ребров, В. Рева, Р. Ротань, С. Федоров, А. Шевченко, О. Шовковський.

Літ.: Мирский В. И., Семибратский Б. А. Атакующая вершины. К., 1980; Лобановский В. В. Бесконечный матч. Москва, 1989; Чуйко О. «Динамо» (Київ) у 54 чемпіонатах СРСР (1936–1991 рр.). К., 1995; Воскресенский Б. М., Терпиловский С. С. «Динамо»–Киев. 1927–1997: Иллюстриров. хронол. справоч. О., 1998; Аркадьев Д. А. «Динамо» Киев. Возрождение…: Докум. повесть. К., 1998; Пристайко В. І. «Чи був матч смерті»? Документи свідчать. К., 2005; Старков В., Шаповал Д. «Динамо» (Киев) 1927–2007. К., 2007.

В. А. Старков

Стаття оновлена: 2007