ДИНОЦЕРА́ТИ (лат. Dinocerata; від грец. δεινός — страшний, жахливий і лат. keras — ріг) — ряд вимерлих архаїчних копитних ссавців, які існували у палеоценовій і еоценовій епохах палеогенового періоду на теренах Азії і Пів­нічної Америки. Походили Д. від давніх плацентар. ссавців. Найбільший пред­ставник — диноцерас. Довжина його бл. 4 м, вис. у холці пере­вищувала 2 м. За зовн. ви­глядом був подібний до носорога, на верх. частині голови мав 3 пари ріг. Його лобна частина, де знаходився мозок, була вдавлена, корін­ні зуби дуже від­різнялися від будови зубів усіх рослиноїд. копитних: вони не були при­стосовані до пере­тира­н­ня їжі попереч. рухами нижньої щелепи. З верх. щелепи пащі ви­ступали довгі ікла. Давні Д. були стопохідні, пізні — пальцехідні. Водилися побл. водойм, у яких знаходили соковиту рослин­ну та ін. поживу. На думку дослідників, вимерли внаслідок недосконалої будови зубного апарату і слабкого роз­витку головного мозку. Числен­ні рештки скелетів Д. знаходять у палеоцен. і еоцен. від­кладах Монголії і Пн. Америки.