Дипломат

Визначення і загальна характеристика

ДИПЛОМА́Т (франц. diplomate, від грец. δίпλωμα — лист, документ, складений удвоє) — посадова особа, яка працює у галузі зовнішньо-політичних зносин своєї країни з іноземними державами і про­йшла ряд ієрархічних ступенів дипломатичної служби у зовнішньо-політичному ві­домстві країни або в її закордон­них установах. Веде­н­ня між­нар. зносин у кожній країні покладено на ві­домство закордон. справ та дипломатичні пред­ставництва за кордоном, укомплектовані спеціально пі­ді­браними дипломат. працівниками — Д. Вони пере­бувають на дипломат. службі своєї держави, мають від­повід­ні дипломат. ранги й виконують роботу з веде­н­ня між­нар. пере­говорів, укла­да­н­ня між­нар. договорів, ви­вче­н­ня стану між­нар. від­носин тощо; при виконан­ні своїх функцій за кордоном користуються дипломат. привілеями та імунітетами. У Стародав. Греції на під­твердже­н­ня повноважень посланцям видавали здвоєні навос­ковані дощечки з нанесеним на них усередині шляхом вдавлюва­н­ня го­строю паличкою текс­том (у сучас. ро­зумін­ні — вірчі грамоти). Роз­виток теорії та практики дипломатії спричинив еволюцію її методів і призвів до знач. зміни профес. вимог до сучас. Д. Протягом століть від­бувався пере­хід від Д.-вісника, Д.-оратора до Д.-спо­стерігача й аналітика, Д.-захисника. Необхідність при­стосува­н­ня до нових політ., екон. умов, мінливої між­нар. об­становки вимагала й вимагає від Д. по­ступової зміни та збагаче­н­ня методів, по­єд­на­н­ня одних при­йомів дипломатії з іншими. У 16 ст. вважали, що посол і взагалі Д. повинен бути вченим-теологом, добре знати праці Аристотеля та Платона, вміти від­повід­ати на будь-яке абстрактне пита­н­ня, а також ро­зумітися на математиці, арх-рі, музиці, фізиці, цивіл. та церк. праві, вільно роз­мовляти й писати лат., грец., іспан., франц. і турец. мовами, знати історію й гео­графію, бути спеціалістом військ. справи, а також знавцем поезії. Із часом заг. обсяг вимог до Д. зменшився, однак високий рівень заг. освіченості й культури, широкий політ. кругозір, здатність оцінювати будь-яку про­блему крізь призму нац. інтересів залишаються осн. вимогами до сучас. дипломат. працівника. Пере­лік дипломат. посад ви­значається внутр. законодавством держави; найвища — керівник ві­домства закордон. справ. Дипломат. посади більшості сучас. закордон. дипломат. пред­ставництв є універсальними: аташе, 3-й, 2-й та 1-й секр., радник, радник-послан­ник, посол. Дипломат. посади у закордон. дипломат. установах України: Над­звич. і Повноваж. Посол України, По­стій. пред­ставник України при між­нар. організації, Ген. консул України, Радник-послан­ник, радник, консул України, 1-й секр., віце-консул, 2-й секр., 3-й секр., аташе. Президент України при­значає та звільняє з дипломат. посад: Міністра закордон. справ України (за по­да­н­ням Премʼєр-міністра України), Над­звич. і Повноваж. Посла України, По­стій. пред­ставника України при між­нар. організації (за по­да­н­ням Міністра закордон. справ України після консультацій у Комітеті ВР України у закордон. справах). При­значе­н­ня на ін. дипломат. посади та звільне­н­ня з них здійснює МЗС України. Від­повід­но до дипломат. посад присвоюють дипломат. ранги — спец. зва­н­ня дипломат. працівників ві­домств закордон. справ та закордон. дипломат. пред­ставництв. В Україні встановлено такі дипломат. ранги: Над­звич. і Повноваж. Посол, Над­звич. і Повноваж. Послан­ник 1-го кл.; Над­звич. і Повноваж. Послан­ник 2-го кл., радник 1-го кл.; радник 2-го кл.; 1-й секр. 1-го кл.; 1-й секр. 2-го кл.; 2-й секр. 1-го кл.; 2-й секр. 2-го кл.; 3-й секр.; аташе. Дипломат. ранг присвоюють довічно, по­збавити його можна тільки за вироком суду або у разі припине­н­ня громадянства України.

Іноз. дипломат. пред­ставництвам, спец. місіям, пред­ставництвам держав при між­уряд. організаціях, делегаціям на між­нар. між­уряд. конф., їхнім главам і спів­робітникам надають дипломат. привілеї та імунітети для ефектив. здійсне­н­ня дипломат. пред­ставництва своєї держави та ін. функцій, перед­бачених між­народним правом, без контролю з боку влади країни пере­бува­н­ня. Дипломат. імунітет — не роз­по­всюдже­н­ня дії юрисдикції держави пере­бува­н­ня на іноз. дипломат. пред­ставництва та їхній персонал, насамперед вилуче­н­ня їх зі сфери дії засобів примусу (санкцій), що за­стосовують у разі поруше­н­ня законів і правил. Дипломат. привілеї — особливі пільги та пере­ваги, що надають дипломат. пред­ставництвам та їхнім спів­робітникам для полегше­н­ня їхньої роботи на тер. країни пере­бува­н­ня. У сучас. дипломат. практиці утвердилися функціон. принцип на­да­н­ня дипломат. привілеїв та імунітетів й норма, що імунітет від місц. юрисдикції не звільняє дипломат. агентів від юрисдикції акредитуючої держави. До серед. 20 ст. дипломат. привілеї та імунітети регулювалися нормами між­нар. ввічливості та Віден. регламентом 1815. Сучасні дипломат. привілеї та імунітети закріплені у низці багато­сторон. договорів. Дипломат. привілеї та імунітети поділяють на дві групи: привілеї та імунітети дипломат. пред­ставництва як органу країни й особисті привілеї та імунітети чл. дипломат. персоналу пред­ставництва. Привілеї та імунітети 1-ї групи: недоторкан­ність приміщень, архівів, документів дипломат. пред­ставництва; фіскал. імунітет (звільне­н­ня від оподаткува­н­ня в країні пере­бува­н­ня); митні привілеї; право використовувати на будинку пред­ставництва та засобах пере­сува­н­ня його глави прапора й герба своєї держави. Серед привілеїв та імунітетів дипломатів — особиста недоторкан­ність; недоторкан­ність приват. резиденції, кореспонденції, паперів, майна; імунітет від юрисдикції країни пере­бува­н­ня (від кримінальної є повним і абсолютним, а щодо цивіл. та адм. юрисдикції є винятки, коли дипломат не може посилатися на свій імунітет); податк. та митні привілеї. Дипломат. привілеї та імунітети надаються у повному обсязі главам держав та урядів, міністрам закордон. справ та ін. вищим керівникам країн під час їхнього пере­бува­н­ня на іноз. території. Треті держави повин­ні надавати дипломат. привілеї та імунітети при про­їзді дипломата й чл. його сімʼї через їхню територію.

У рамках повсякден. служб. діяльності Д. позвʼязані з політикою та за­ймаються нею. Вони є актив. учасниками між­нар. і між­держ. від­носин, але сучас. Д., на від­міну від Д. минулого, не можна вважати політиком у повному ро­зумін­ні цього поня­т­тя. Це професіонал-менеджер у сфері дипломатії та між­нар. від­носин, який до тонкощів повинен знати принципи й особливості зовн. політики своєї країни, бути професіоналом у між­нар. справах, володіти мовою держави пере­бува­н­ня, ви­ступати на конф. і при­йомах. Робота сучас. Д. — аналіт. та організатор. діяльність, пошук інформації та її обробка, під­готовка пропозицій і здійсне­н­ня оператив. контролю, участь у між­держ. пере­говорах, проведен­ні зу­стрічей, бесід і при­йомів. Дипломат. працівник пред­ставляє й об­стоює інтереси свого уряду. Д. — учасник конкрет. процесу виробле­н­ня та реалізації держ. ріше­н­ня; виконує обовʼязки в межах чин­ного законодавства й зовн.-політ. доктрини країни, отриманих рекомендацій, діючих правил та ін­струкцій; діє в рамках системи строгого адм. під­порядкува­н­ня. Правові засади та порядок організації дипломат. служби України, особливості правового статусу укр. дипломатів регулює Закон України «Про дипломатичну службу» (2001). Дипломат. служба — справа компетент. спеціалістів, людей із ґрунтов. наук. під­готовкою, знач. жит­тєвим досві­дом, які до­стойно й авторитетно пред­ставляють інтереси своєї країни на між­нар. арені. В Україні Д. готують в Ін­ституті між­нар. від­носин Київ. університету та Дипломат. академії при МЗС України.

Літ.: Ковалев А. Азбука дипломатии. Москва, 1993; Камбон Ж. Дипломат. К., 1997; Попов В. И. Современ­ная дипломатия: теория й практика. Москва, 2000; Дипломатическая служба. Москва, 2002; Гуменюк Б. І. Дипломатична служба: правове регулюва­н­ня. К., 2007.

В. М. Матвієнко

Завантажити статтю