Дипломат - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дипломат

ДИПЛОМА́Т (франц. diplomate, від грец. δίпλωμα – лист, документ, складений удвоє) – посадова особа, яка працює у галузі зовнішньо-політичних зносин своєї країни з іноземними державами і пройшла ряд ієрархічних ступенів дипломатичної служби у зовнішньо-політичному відомстві країни або в її закордонних установах. Ведення міжнар. зносин у кожній країні покладено на відомство закордон. справ та дипломатичні представництва за кордоном, укомплектовані спеціально підібраними дипломат. працівниками – Д. Вони перебувають на дипломат. службі своєї держави, мають відповідні дипломат. ранги й виконують роботу з ведення міжнар. переговорів, укладання міжнар. договорів, вивчення стану міжнар. відносин тощо; при виконанні своїх функцій за кордоном користуються дипломат. привілеями та імунітетами. У Стародав. Греції на підтвердження повноважень посланцям видавали здвоєні навосковані дощечки з нанесеним на них усередині шляхом вдавлювання гострою паличкою текстом (у сучас. розумінні – вірчі грамоти). Розвиток теорії та практики дипломатії спричинив еволюцію її методів і призвів до знач. зміни профес. вимог до сучас. Д. Протягом століть відбувався перехід від Д.-вісника, Д.-оратора до Д.-спостерігача й аналітика, Д.-захисника. Необхідність пристосування до нових політ., екон. умов, мінливої міжнар. обстановки вимагала й вимагає від Д. поступової зміни та збагачення методів, поєднання одних прийомів дипломатії з іншими. У 16 ст. вважали, що посол і взагалі Д. повинен бути вченим-теологом, добре знати праці Аристотеля та Платона, вміти відповідати на будь-яке абстрактне питання, а також розумітися на математиці, арх-рі, музиці, фізиці, цивіл. та церк. праві, вільно розмовляти й писати лат., грец., іспан., франц. і турец. мовами, знати історію й географію, бути спеціалістом військ. справи, а також знавцем поезії. Із часом заг. обсяг вимог до Д. зменшився, однак високий рівень заг. освіченості й культури, широкий політ. кругозір, здатність оцінювати будь-яку проблему крізь призму нац. інтересів залишаються осн. вимогами до сучас. дипломат. працівника. Перелік дипломат. посад визначається внутр. законодавством держави; найвища – кер. відомства закордон. справ. Дипломат. посади більшості сучас. закордон. дипломат. представництв є універсальними: аташе, 3-й, 2-й та 1-й секр., радник, радник-посланник, посол. Дипломат. посади у закордон. дипломат. установах України: Надзвич. і Повноваж. Посол України, Постій. представник України при міжнар. орг-ції, Ген. консул України, Радник-посланник, радник, консул України, 1-й секр., віце-консул, 2-й секр., 3-й секр., аташе. Президент України призначає та звільняє з дипломат. посад: Міністра закордон. справ України (за поданням Прем’єр-міністра України), Надзвич. і Повноваж. Посла України, Постій. представника України при міжнар. орг-ції (за поданням Міністра закордон. справ України після консультацій у Ком-ті ВР України у закордон. справах). Призначення на ін. дипломат. посади та звільнення з них здійснює МЗС України. Відповідно до дипломат. посад присвоюють дипломат. ранги – спец. звання дипломат. працівників відомств закордон. справ та закордон. дипломат. представництв. В Україні встановлено такі дипломат. ранги: Надзвич. і Повноваж. Посол, Надзвич. і Повноваж. Посланник 1-го кл.; Надзвич. і Повноваж. Посланник 2-го кл., радник 1-го кл.; радник 2-го кл.; 1-й секр. 1-го кл.; 1-й секр. 2-го кл.; 2-й секр. 1-го кл.; 2-й секр. 2-го кл.; 3-й секр.; аташе. Дипломат. ранг присвоюють довічно, позбавити його можна тільки за вироком суду або у разі припинення громадянства України.

Іноз. дипломат. представництвам, спец. місіям, представництвам держав при міжуряд. орг-ціях, делегаціям на міжнар. міжуряд. конф., їхнім главам і співробітникам надають дипломат. привілеї та імунітети для ефектив. здійснення дипломат. представництва своєї держави та ін. функцій, передбачених міжнародним правом, без контролю з боку влади країни перебування. Дипломат. імунітет – не розповсюдження дії юрисдикції держави перебування на іноз. дипломат. представництва та їхній персонал, насамперед вилучення їх зі сфери дії засобів примусу (санкцій), що застосовують у разі порушення законів і правил. Дипломат. привілеї – особливі пільги та переваги, що надають дипломат. представництвам та їхнім співробітникам для полегшення їхньої роботи на тер. країни перебування. У сучас. дипломат. практиці утвердилися функціон. принцип надання дипломат. привілеїв та імунітетів й норма, що імунітет від місц. юрисдикції не звільняє дипломат. агентів від юрисдикції акредитуючої держави. До серед. 20 ст. дипломат. привілеї та імунітети регулювалися нормами міжнар. ввічливості та Віден. регламентом 1815. Сучасні дипломат. привілеї та імунітети закріплені у низці багатосторон. договорів. Дипломат. привілеї та імунітети поділяють на дві групи: привілеї та імунітети дипломат. представництва як органу країни й особисті привілеї та імунітети чл. дипломат. персоналу представництва. Привілеї та імунітети 1-ї групи: недоторканність приміщень, архівів, документів дипломат. представництва; фіскал. імунітет (звільнення від оподаткування в країні перебування); митні привілеї; право використовувати на будинку представництва та засобах пересування його глави прапора й герба своєї держави. Серед привілеїв та імунітетів дипломатів – особиста недоторканність; недоторканність приват. резиденції, кореспонденції, паперів, майна; імунітет від юрисдикції країни перебування (від кримінальної є повним і абсолютним, а щодо цивіл. та адм. юрисдикції є винятки, коли дипломат не може посилатися на свій імунітет); податк. та митні привілеї. Дипломат. привілеї та імунітети надаються у повному обсязі главам держав та урядів, міністрам закордон. справ та ін. вищим керівникам країн під час їхнього перебування на іноз. території. Треті держави повинні надавати дипломат. привілеї та імунітети при проїзді дипломата й чл. його сім’ї через їхню територію.

У рамках повсякден. служб. діяльності Д. позв’язані з політикою та займаються нею. Вони є актив. учасниками міжнар. і міждерж. відносин, але сучас. Д., на відміну від Д. минулого, не можна вважати політиком у повному розумінні цього поняття. Це професіонал-менеджер у сфері дипломатії та міжнар. відносин, який до тонкощів повинен знати принципи й особливості зовн. політики своєї країни, бути професіоналом у міжнар. справах, володіти мовою держави перебування, виступати на конф. і прийомах. Робота сучас. Д. – аналіт. та організатор. діяльність, пошук інформації та її обробка, підготовка пропозицій і здійснення оператив. контролю, участь у міждерж. переговорах, проведенні зустрічей, бесід і прийомів. Дипломат. працівник представляє й обстоює інтереси свого уряду. Д. – учасник конкрет. процесу вироблення та реалізації держ. рішення; виконує обов’язки в межах чинного законодавства й зовн.-політ. доктрини країни, отриманих рекомендацій, діючих правил та інструкцій; діє в рамках системи строгого адм. підпорядкування. Правові засади та порядок орг-ції дипломат. служби України, особливості правового статусу укр. дипломатів регулює Закон України «Про дипломатичну службу» (2001). Дипломат. служба – справа компетент. спеціалістів, людей із ґрунтов. наук. підготовкою, знач. життєвим досвідом, які достойно й авторитетно представляють інтереси своєї країни на міжнар. арені. В Україні Д. готують в Ін-ті міжнар. відносин Київ. ун-ту та Дипломат. академії при МЗС України.

Літ.: Ковалев А. Азбука дипломатии. Москва, 1993; Камбон Ж. Дипломат. К., 1997; Попов В. И. Современная дипломатия: теория й практика. Москва, 2000; Дипломатическая служба. Москва, 2002; Гуменюк Б. І. Дипломатична служба: правове регулювання. К., 2007.

В. М. Матвієнко

Стаття оновлена: 2007