Директор - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Директор

ДИРЕ́КТОР (франц. directeur, від лат. dirigo – спрямовую, керую) – начальник, керівник підприємства, установи, організації або навчального закладу, якого обирає (призначає) на цю посаду власник майна або уповноважений орган за наказом, трудовим договором, контрактом. Повноваження Д. визнач. чинним труд. законодавством, статутом та ін. установ. документами підпр-ва, установи чи орг-ції. Він вирішує питання діяльності, керує роботою апарату управління, затверджує штат. розклад, видає накази і розпорядження, що є обов’язковими для виконання підлеглими працівниками, здійснює ін. дії у межах наданих йому повноважень. При великих, багатопрофіл. компаніях, фірмах, акціонер. т-вах на заг. зборах акціонерів обирають раду директорів, що здійснює нагляд за роботою вищих адміністраторів. До її складу входять президент, зовн. Д. (особа, яка не входить до складу керів. органів т-ва, лише відображає інтереси акціонерів) та внутр. Д. (одночасно є акціонером і працівником т-ва). Рада призначає дирекцію (керів. орган): ген. Д. (гол. кер., який здійснює поточне кер-во і відповідає за діяльність юрид. суб’єкта, взаємодіє з держ. органами, підзвітний вищим органам управління юрид. суб’єкта: раді директорів, наглядовій раді, заг. зібранню учасників або акціонерів) та його заст. – комерц., виконав., розпоряд., з маркетингу та ін. Д., кер. окремих підрозділів або напрямів діяльності. До 1923 функції виконав. органу навч. закладу належали пед. раді, нині – зав. навч. закладу, якого від 1934 називають Д. У навч. закладах Д. виступає організатором навч.-вихов. і госп. діяльності; його призначають зі складу кращих учителів (викл.) за умови наявності стажу пед. роботи не менше 3-х років. Серед його функцій – головування на пед. радах; безпосереднє кер-во пед. колективом і метод. роботою; залучення до навч. практики передового досвіду; забезпечення внутр. контролю; здійснення систем. аналізу діяльності.

В. С. Муха

Стаття оновлена: 2007