Дисгармонія особистості - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дисгармонія особистості

ДИСГАРМО́НІЯ ОСОБИ́СТОСТІ – надмірний розвиток одних і (або) відчутний брак інших властивостей особи, що проявляється у нездатності людини узгоджувати свої можливості та обмеження соціального середовища, порушенні рівноваги між автономією власної поведінки і вимогами оточуючих, результатом чого є конфлікт із собою та іншими. У поняття «Д. о.» включають акцентуації характеру і невротичні ознаки особистіс. розладів, для яких характерна дивна, ексцентрична (шизоїд., шизотиповий, параноїч. особистіс. розлади), емоційно нестійка, мінлива (істероїд., нарцисич., межовий та антисоц. особистіс. розлади) чи тривожна, сповнена страхів (обсесивно-компульсив., ухильний та залеж. особистісні розлади) поведінка. Термін «Д. о.» для оцінки поведінки пересіч. індивіда вперше застосував амер. психолог К. Роджерс, характеризуючи ефект звуженої самоактуалізації як брак реалізації в діяльності особистості вищих потреб. Д. о. знаходить вияв у викривленому відображенні свідомістю людини психол. реальності і влас. псих. потенціалу, що призводить до порушення нормал. соц. функціонування в сім’ї та поза нею, дезадаптації людини у малих і великих соц. групах через загострення внутр. та зовн. конфліктів. Причини розвитку Д. о. пов’язують насамперед із негатив. впливом родини на розвиток «Я-образу» дитини через запровадження авторитар., опікувал. чи нехтуючого стилів сімей. виховання. Д. о. проявляється в змісті самооцін. ставлень, які можуть свідчити про хворобливе самолюбство, неадекват. рівень домагань, нелюбов до себе, неприйняття свого тілес. і псих. «Я». Люди з псих. нормою переважно позитивно ставляться до себе, зокрема в когнітив. («Я-образ»), емоц. (рівень самооцінки) та поведінк. (презентація «Я») планах, тобто є оптимістами в уявленнях про себе та щодо виконуваних ними сімей., профес., громадян. ролей, а також мають позитивні асоціації з різними соц. інституціями, людьми, речами та подіями, пов’язаними з влас. персоною. Такого врівноваження між «Я-образом» і соц. середовищем немає у дисгармоній. осіб. Низька самооцінка може проявитися в недооцінюванні влас. можливостей, почутті малоцінності, меншовартості, а знач. розрив між реал. (теперіш.) та ідеал. «Я» часто супроводжується самозвинуваченнями, самоїдством, депресією, пасивністю. Водночас протиріччя між актуал. та очікуваним «Я» (яким я маю бути відповідно до вимог значущих інших) породжує почуття сорому, провини, підвищує автоагресивність. Самооцінка таких людей є нестійкою, часто більш залежною від зовн. впливів, ніж від влас. думки, неадекватною з погляду її змістов. наповнення. Брак самоакцептацій призводить до залеж., ухил., самопринижувал. поведінки. Недостат. рівень самоаналізу, самокритичності, переоцінка себе призводять до розвитку таких рис Д. о., як параноїчність, гнівливість, самозакоханість, зарозумілість, негнучкість у судженнях, що ускладнює розвиток міжособистіс. стосунків, породжує маніпуляції людьми, брак самоконтролю та врівноваженої поведінки в конфлікт. ситуаціях. Амплітуда і сила вияву псих. станів та властивостей Д. о. залежить від освіти, профес. діяльності, соц. статусу, релігійності, сімей. стану, місця проживання, етнокультур. оточення, впливу ЗМІ. Д. о. часто спричинена особливостями її вікового самовизначення в тривалості та циклі людського життя, свого спрямування у часовій перспективі. Ігнорування індивідом можливостей досягнень нових звершень як в майбутньому, так і сьогоденні штовхає до занурення у спогади про успіхи, переживання, що призводить до зосередження на минулих подіях, ролях завершеного етапу життя. Водночас вибір орієнтації виключно на теперіш. час призводить до маргіналізації смислів буття, марнотратства, інфантил. споживац. поведінки, спрямов. на задоволення базових потреб «тут і зараз», захоплення ризиковими видами активності. Така Д. о. притаманна людям різного віку, які не замислюються над майбут. долею, цінністю життя, конечністю буття, збереженням влас. здоров’я, забезпеченням старості, підтримкою дітей тощо. Риси Д. о. притаманні також тим індивідам, які сліпо наслідують міфи та стереотипи – ґендерні, етнічні, політ., реліг., що стають на заваді задоволення базових соц. потреб особистості у приналежності, розумінні, довірі, самовдосконаленні. Псих. стани та властивості Д. о. можуть спостерігатися також у випадку життєвих криз, подій, що виходять за межі буденності. Для подолання таких тривалих дезадаптив. станів, як переживання шоку від зради, горя від втрати, відчаю від безпомічності, розчарування, в яких людина може перебувати тривалий час (понад 4 місяці), потрібна індивід. психотерапевт. допомога.

Літ.: Василюк Ф. Е. Психология переживания. Анализ преодоления критических ситуаций. Москва, 1984; Братусь Б. С. Аномалии личности. Москва, 1988; Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. 2-е изд. К., 1989; Милтс А. А. Гармония и дисгармония личности: Филос.-этич. очерк / Пер. с латыш. 2-е изд. Москва, 1990; Фурман А. В., Гуменюк О. Є. Психологія Я-концепції: Навч. посіб. Л., 2000; 2006; Максименко С. Д. Генезис существования личности. К., 2006; Москаленко В. В. Психологія соціального впливу: Навч. посіб. К., 2007.

Т. В. Говорун

Стаття оновлена: 2007