Дискографія української музики та літератури - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дискографія української музики та літератури

ДИСКОГРА́ФІЯ УКРАЇ́НСЬКОЇ МУ́ЗИКИ ТА ЛІТЕРАТУ́РИ Дискографія (від грец. δίσχος – круг і …графія) – укладання каталогів грамплатівок та їхніх покажчиків. Наук. опис грамплатівки містить відомості: назва фірми звукозапису, номер грамплатівки та рік її запису (в разі повтор. запису первин. фонограми – номер нової грамплатівки), назви записаних творів і перелік виконавців.

Муз. виконавство і композитор. творчість у 20 ст. набули над-звичайної популярності завдяки винаходу різних способів звукозапису, серед яких виділяють акуст., або мех., та електромех. (фоновалики й грамплатівки), електромагніт. (магнітофони) й оптичні (кіно- і телефільми, компакт-диски). Перші записи звука зроблено 1877 на воскових валиках фонографа, 1888 – на грамплатівках, фабричне вироб-во яких освоєно пізніше: 1894 – в Америці, 1897 – у Європі. Записи на фонографі були нестійкими, але завдяки можливості прослухати їх одразу його використовували як магнітофон до серед. 1930-х рр. Валики фонографа випускали чистими й з готовими записами, при цьому спочатку кожен з них записували окремо, а згодом їх виплавляли з пластмаси у спец. формах. Виготовлення грамплатівок було простішим: початк. запис робили на м’якому матеріалі, а з нього знімали метал. копії (матриці), що служили формою для штампування грамплатівок. Апарат для програвання платівок назвали грамофоном (від грец. gra/mma – літера, запис і fwnh/ – звук, голос). Таку назву мала й перша в Європі фірма грамзапису, створ. на основі студій звукозапису та низки компаній, що спочатку виникли у США, а 1898 відкрили відділ. у Великій Британії та Німеччині, які згодом об’єдналися в ТОВ «Ґрамофон Компані Лімітед». Ця приватна фірма мала філії в 13-ти країнах Європи, зокрема «Зонофон» у Ризі, який завдяки територ. близькості записав низку платівок укр. музики.

Фірма «Ґрамофон» випускала грамплатівки двох торг. марок: «Голос його господаря» та «Амур, який пише». Ці назви осн. серій грамзаписів, а також ін. написи на етикетках грамплатівок різних філій «Ґрамофона» дискографи іноді трактували як власні назви фірми, тому в публікаціях повоєн. періоду зустрічаються десятки варіантів її помилк. найменувань. Серед перших у світі укр. грамзапи- сів, зроблених «Ґрамофоном» 1899, – «Сонце низенько» у виконанні М. Рубіна (псевд. співроб. фірми М. Рубінського) й дует «Чорна хмара» з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» у виконанні С. Медведєвої та М. Рубіна. Укр. грамзаписи виходили з етикетками «Ґрамофона» й «Зонофона», при цьому значна їх частина перевидавалася в ін. серіях з різними етикетками, колір яких свідчив про престижність запису й ціну грамплатівки (це повторні тиражі, а не копії). Невелику частину грамзаписів дублювала амер. фірма «Віктор», з якою «Ґрамофон» обмінювався матрицями. Кількість укр. грамзаписів з етикетками «Ґрамофона» й «Зонофона» приблизно однакова, разом становить бл. 700, тобто більше половини всіх укр. записів дорев. часу. Велику кількість укр. грамзаписів (бл. 250-ти, або 20 %) того періоду випустила також франц. фірма «Пате». З метою боротьби з конкурентами і підробками вона застосовувала не заг.-при-йнятий горизонт. спосіб звукозапису, а вертикал. (як у фонографі), внаслідок чого платівки можна було програвати лише на спец. пристроях – патефонах. Цю назву застосовують і нині для позначення переносних грамофонів, але самих платівок фірми «Пате» збереглося мало. Ін. фірми Європи теж випускали укр. грамплатівки. Зокрема київ. «Екстрафон» здійснив понад 100 укр. записів, варшав. «Сирена» – 150, «РАОГ» і «Метрополь» (Москва) – по 60, «Т-во В. Ребикова» і «Звукопис» (С.-Петербург), «Сфінкс» (Варшава), «Колумбія» (США–С.-Петербург), «Фаворит» (Ганновер), «Поляфон» (Берлін–Одеса), «Лірофон» (Ляйпциґ) – по кілька десятків. Повних відомостей про грамзаписи цих та ін. фірм не зібрано у зв’язку з відсутністю в них каталогів або їхньою втратою. Зі встановленням рад. влади вироб-во грамплатівок підпорядковувалося «Центродруку ВЦВК», згодом – відділам різних комісаріатів, зокрема легкої та важкої пром-стей, що мали різноманітні назви, які дехто з дискографів кваліфікує як назви рад. фірм грамзапису, до них також помилково зараховують назви з-дів – «Апрелевський» та «Ногінський». Рад. індустрія грамзапису отримала назву «фірма “Мелодія”» лише 1964.

1924–29 випущено кілька укр. грамзаписів інструм. музики, від 1929 започатковано запис співаків, вокал. ансамблів та хорів. У 1-й пол. 1930-х рр. кількість записів різко скоротилася і почала зростати перед Декадою укр. літ-ри та мист-ва в Москві (1936). У повоєн. час кер-во грамзаписом перейшло до Ком-ту у справах мист-в та Мін-ва культури СРСР. Довгограючі грамплатівки (L-Р), як і патефонні, випускали у 3-х осн. форматах: малі, або міньйони (діаметр 17,5 см, рідше – 20 см), середні, або ґранди (25 см), та великі, або гіганти (30 см).

Серед перших записів великих укр. муз. творів – опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка (1951, на 17-ти патефон. гігантах; 1952, на 4-х довгограючих гігантах; 1959 на 3-х довгограючих гігантах), «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (1954, 5 платівок; 1963, 4 платівки), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1960, 3 платівки). За часів рад. влади укр. записи здійснено на 1200-т патефонних (на 78 об./хв., виходили до 1970) і 1100-а довгограючих грамплатівках (700 моно-, від 1950 і 400 стерео-, від 1960), на яких записано 20 укр. опер, понад 1000 вокал. творів 150-ти профес. і 280-ти самодіял. композиторів України, бл. 1000 укр. нар. пісень (3000 варіантів запису) у виконанні 260-ти співаків СРСР, хор. колективів і ансамблів, а також оркестр. та інструм. музика, театр. вистави. Духовну музику почали записувати лише в роки «перебудови». Цінним доповненням до укр. грамзапису СРСР є записи укр. музики фірмами країн Європи та Америки, де спочатку переважали фольклорні, а згодом – естрадні твори, значну частину становлять реліг. композиції, істор. та патріот., зокрема стрілец. і повстан. пісні. Всі фірми світу здійснювали запис літ. творів; у СРСР через політ. репресії укр. письменників створ. невелику кількість таких грамплатівок. Лише у 1960–70-і рр. випущено фонохрестоматії для шкіл. У роки «перебудови» та незалежності кількість літ. звукозаписів, зокрема на компакт-дисках, значно зросла.

Літ.: Регирер Е. Граммофонная пластинка. Москва; Ленинград, 1940; Волков-Ланнит Л. Искусство запечатленного звука. Москва, 1964; Железный А. Наш друг – грампластинка. К., 1989; Зьола Мар., Зьола Мих. Вітчизняні грамзаписи українських пісень: Дискографія // Погребенник Ф. Наша дума, наша пісня. К., 1991; Зьола Мар. Українські сторінки світового грамзапису // Народознавство. 1996. № 28–29; Зьола Мар., Зьола Мих. Тарас Шевченко в грамзапису // УК. 1998. № 3; Зьола Мар. Звукові реліквії України // Музика. 1999. № 1–2; Зьола Мих. Унікальні українські грамплатівки дореволюційного і довоєнного періодів у приватних колекціях // Мат. Міжнар. конф. «Електронні зображення та візуал. мист-ва ЕУА». К., 2002; Янин В. Каталог вокальных записей российского отделения компании «Граммофон». Москва, 2002; Скороходов Г. Тайны граммофона. Москва, 2004.

М. М. Зьола

Стаття оновлена: 2007