Диспансеризація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Диспансеризація

ДИСПАНСЕРИЗА́ЦІЯ (франц. dispensaire – рятувати, звільняти, від лат. dispenso – розподіляю) – метод діяльності лікувально-профілактичних закладів у медичному обслуговуванні населення, що полягає в активному виявленні хворих на ранніх стадіях захворювання, їх своєчасному лікуванні, динамічному нагляді за станом здоров’я хворих і певних контингентів здорових людей, оздоровленні умов їхніх побуту і праці, запобіганні захворюванню або загостренню хвороби. Метою Д. є збереження і зміцнення здоров’я та працездатності, подовження тривалості актив. життя, підвищення продуктивності праці і запобігання інваліднос-ті населення. Вона найповніше втілює профілакт. спрямованість системи охорони здоров’я і єдність профілакт. та лікув. медицини. Д. підлягають певні контингенти населення за мед. або соц. показниками, серед них – діти до 3-х р., вагітні і жінки в післяполог. періоді, учні та студенти, підлітки, які працюють, працівники пром. підпр-в зі шкідливими умовами діяльності, харч. пром-сті і торгівлі, механізатори, тваринники та деякі ін. категорії працівників с. госп-ва, вчителі, лікарі, ліквідатори і потерпілі внаслідок аварії на ЧАЕС, потерпілі внаслідок вироб. травматизму, хворі на профес. захворювання, учасники та інваліди війни і праці, люди старших вікових категорій, інваліди та хворі на хронічні захворювання (зокрема на туберкульоз, серц.-судинні, онкол., псих., венеричні хвороби, ВІЛ/СНІД, алкоголізм, наркоманію тощо), спортсмени, військовослужбовці. Д. переважно здійснюють у лікув.-профілакт. закладах позалікарняної допомоги – поліклініках, амбулаторіях, жін. і дит. консультаціях, мед.-сан. частинах і пунктах охорони здоров’я пром. підпр-в, а також у спеціаліз. мед. закладах – диспансерах (протитуберкульоз., шкірно-венерол., психоневрол., онкол., кардіоревматол., лікар.-фізкультур., ендокринол. та ін.). 2005 в Україні функціонувало 6692 амбулаторно-поліклін. заклади, зокрема 372 диспансери. Д. проводять дільничні терапевти і педіатри, сімейні, цехові лікарі, а також лікарі вузьких спеціальностей за показаннями. Процес Д. має 3 взаємопов’язані фази: облік і обстеження певних контингентів населення з метою актив. виявлення захворювань на ранніх стадіях і факторів ризику; проведення необхідних профілакт. і лікув.-оздоровчих заходів; динам. нагляд за станом здоров’я кожного індивідуума та оцінка ефективності вжитих заходів. Першу фазу реалізують шляхом проведення цільових і період. профілакт. оглядів контингентів, визначених уряд. актами, а також шляхом патронажу дітей раннього віку, вагітних і деяких ін. категорій населення.

Через незадовільне здійснення, зокрема після безпідстав. проголошення заг. Д. всього населення без урахування реал. можливостей 1986, її ідею дискредитовано, а після наступних політ. і соц.-екон. змін Д. поступово майже припинено. Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України» та наказом МОЗ України «Про відновлення Д. населення та запровадження моніторингу стану його здоров’я» (обидва – від 2000) розпочато відновлення Д.

Літ.: Андрієвська В. А. Диспансеризація в акушерстві та гінекології: Навч. посіб. 1998; Диспансеризація здорових дітей в умовах поліклініки: Навч. посіб. 2003 (обидві — Київ).

О. М. Ціборовський

Стаття оновлена: 2007