Дисципліна

ДИСЦИПЛІ́НА (від лат. disciplina — вчення, виховання, порядок) — точне, своєчасне і неухильне дотримання встановлених правовими та соціальними нормами правил поведінки у житті. Д. є необхід. умовою нормал. функціонування будь-якого суспільства. Розрізняють зовн. і внутр. (самодисципліна) Д. Якщо зовн. Д. можуть визначати покірливість, примус, бажання отримати винагороду, то внутр. передбачає глибоке засвоєння (інтеріоризацію) морал. норм, що регулюють поведінку людини. Внутр. Д. підтримується без зовн. впливів і ґрунтується на усвідомленні індивідом необхідності дотримання морал. норм. При недотриманні внутр. Д. особистість відчуває вину, докори сумління. Порушення труд. Д. (дисциплінар. проступок) може бути покаране накладенням дисциплінар. стягнення у вигляді догани чи звільнення. Існують заг.-обов’язк. і спец. Д. — обов’язк. для певної групи людей (військ., держ., шкіл., фінанс., труд., екол. тощо).

К. О. Журба

Дисципліна військова (Д. в.) — дотримання всіма військовослужбовцями порядку та правил, встановлених законодавством і військовими статутами. Д. в. є важливою умовою боєздатності ЗС. Заг. принципи Д. в. у ЗС України закріплені в Конституції, Законах «Про оборону України» (1991), «Про Збройні Сили України» (1991), «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» (1992), військовій присязі та ін. правових актах. Конкретні вимоги Д. в. зафіксов. у Дисциплінар. й ін. статутах ЗС України. Вони стосуються усіх категорій військовослужбовців, залучених на збори військовозобов’язаних, а також прапорщиків, мічманів, офіцерів, генералів і адміралів, які перебувають у запасі (відставці), під час носіння ними військ. форми одягу. Д. в. зобов’язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги військ. присяги, статутів, накази командирів; стійко переносити труднощі військ. служби, не шкодувати свого життя під час виконання військ. обов’язку; бути пильним і суворо зберігати військ. та держ. таємницю; дотримуватися визначених військ. статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями; виявляти повагу до командирів (нач.) і один до одного, дотримуватися правил військ. ввічливості; утримуватися самому та утримувати ін. від негід. вчинків. Д. в. у ЗС України забезпечують шляхом виховання високого морал. і бойового духу військовослужбовців на істор. традиціях народу України, свідомого ставлення до виконання військ. обов’язку; підтримання у військ. частинах (підрозділах) статут. порядку; поєднання повсякден. вимогливості командирів (нач.) до підлеглих із поважанням їхніх прав та гідності, піклуванням про них, правил. застосуванням засобів переконання, примусу й громад. впливу колективу; зразкового виконання командирами (нач.) військ. обов’язку перед народом України; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за виконання своїх обов’язків і вимог військ. статутів. Важливими засобами виховання військовослужбовців і зміцнення Д. в. є заохочення за сумлінне та ретел. ставлення до військ. служби й успіхи у бойовому навчанні та дисциплінарні стягнення за порушення вимог законів, присяги і статутів. За стан Д. в. у військ. частині (підрозділі) відповідає її командир. Військ. статути вимагають від кожного військовослужбовця сприяти командирові у забезпеченні порядку й Д. в.

Є. Я. Кравець

Дисципліна державна (Д. д.) — точне і неухильне дотримання всіма органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, посадовими і службовими особами, громадянами встановлених державою правил поведінки, діяльності, стосунків, а також своєчасне виконання державних завдань і зобов’язань. Д. д., регламентована законами, підзакон. та ін. правовими актами органів держ. влади, спрямована на забезпечення чіткої роботи та узгодженості всіх складових держ. механізму. За порушення Д. д. законодавство передбачає дисциплінарну, адм., матеріал., а у деяких випадках і кримінал. відповідальність. Порядок застосування заходів юрид. відповідальності врегульов. чинним законодавством. Один із найголовніших елементів Д. д. — виконавча дисципліна, що ґрунтується на принципах держ. служби (персон. відповідальності за виконання служб. обов’язків і дисципліни; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі) та обов’язків держ. службовців щодо забезпечення ефектив. роботи й виконання завдань і рішень держ. органів чи посад. осіб, розпоряджень і вказівок кер-ва, підвищення профес. кваліфікації та ін. Виконавча дисципліна пов’язана з відповідал. ставленням працівників апарату до виконання уряд. доручень, продуманою кадровою політикою, належним контролем у цій галузі. Д. д. передбачає персон. відповідальність за доручену справу. За порушення Д. д. держ. службовець може бути притягнутий до диспиплінар. відповідальності згідно зі ст. 40 і 147 Кодексу законів про працю України та ст. 14 Закону «Про державну службу».

О. Ф. Андрійко

Дисципліна трудова (Д. т.) — чітке дотримання встановленого порядку на виробництві, підприємствах, в установах та організаціях. Д. т. передбачає своєчас. прихід на роботу, дотримання встановленої тривалості робочого дня, рац. використання робочого часу для продуктив. праці, чітке виконання розпоряджень адміністрації. Вона є необхід. умовою нормал. функціонування вироб. процесу. Д. т. розглядають як один із осн. принципів труд. права, фактичну поведінку (рівень дотримання усіма працюючими на виробництві дисципліни праці). Як інститут труд. права Д. т. — сукупність правових норм, що регулюють внутр. труд. розпорядок, встановлюють труд. обов’язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи у праці. Норми, що передбачають дисциплінарну відповідальність працівника за невиконання труд. обов’язків, утворюють окремий правовий інститут у труд. праві. Під методами забезпечення Д. т. розуміють передбачені законодавством способи стимулювання виконання сторонами труд. договору своїх обов’язків. В умовах ринк. відносин, окрім традиц. (заохочення та примус), особл. значення набувають екон. та організац. методи забезпечення дисципліни праці. Суть екон. методів полягає у всебіч. активізації працівників за допомогою відновлення почуття господаря, власника. Для організац. методів упр. дисципліною праці в Україні характерний наук. підхід до організації виробництва загалом. Однією із засад розвитку виробництва є цілеспрямоване вдосконалення його організації. Автори наук. теорій упр. Ф. Тейлор, Г. Файоль, Е. Маслоу, Т. Бернс та ін. вважали менеджмент наукою про керівництво (упр.) людьми — окремими працівниками, робочою групою, труд. колективом. За змістом дисципліна праці складається з правової регламентації прав і обов’язків учасників труд. процесу та стимулювання сумлін. праці. Якщо в УРСР правове регулювання Д. т. здійснювалось шляхом посилення дисциплінар. відповідальності за труд. правопорушення, то на етапі переходу до ринк. економіки в Україні акцент зроблено на більш чітке регламентування взаєм. прав та обов’язків сторін труд. правовідносин і належне стимулювання високої якості праці. Надзвичайно важливе місце у забезпеченні Д. т. належить оцінці праці. За результатами позитив. оцінки до працівника можуть бути застосовані заохочення, які поділяють на морал., матеріал., індивідуал. і колективні. Морал. заохочення — закріплені нормами труд. права засоби морал. стимулювання працівників і труд. колективів за досягнення високих результатів праці, не пов’язані з виплатою грошей, наданням послуг, продукції, подарунків. Згідно зі ст. 143 Кодексу законів про працю, до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватися будь-які заохочення, передбачені у затв. труд. колективами правилах внутр. труд. розпорядку (таким чином питання заохочення віднесені до сфери локал. правового регулювання).

У рад. часи проблемі Д. т. приділялося значно більше уваги. Так, за Й. Сталіна весь труд. процес базувався на принципах жорсткої регламентації та виконанні розпоряджень, навіть незначне відхилення від яких могло призвести не тільки до втрати робочого місця, а й позбавлення волі. За часів хрущов. «відлиги» та брежнєв. «застою» гострота проблеми забезпечення Д. т. трохи зменшилася, але організація труд. процесу все ж залишалася чітко регламентованою. Спроби Ю. Андропова посилити Д. т. звелися насамперед до забезпечення формал. присутності робітника на робочому місці, при цьому питання ефективності та продуктивності праці залишилися поза увагою вищого кер-ва. Нині питання Д. т. повинне бути у компетенції кер. підприємств і відомств, особливо враховуючи гнучкість зайнятості та зростання попиту на творчі колективи, для яких дотримання Д. т. полягає у ефектив. і вчас. виконанні поставлених перед ними завдань.

В. В. Близнюк

Дисципліна фінансова (Д. ф.) — дотримання суб’єктами господарювання встановлених зобов’язань, що ґрунтуються на торговельних, бюджетних, кредитних, страхових та інших операціях грошового характеру. Серед осн. платежів, які сплачують суб’єкти господарювання, — за поставлену (відвантажену) продукцію, виконані роботи, надані послуги; податки до бюджетів і відрахування до позабюджет. фондів; страхові платежі; погашення банків. кредитів; виплата заробіт. плати. Підпр-во є платоспроможним, якщо сума його поточ. активів (грош. коштів, вироб. запасів, дебітор. заборгованості) більша або дорівнює зовн. поточ. зобов’язанням (заборгованості). Про неплатоспроможність підприємства свідчать відсутність грошей на розрахунк. рахунках, наявність непогашеної у строк заборгованості, порушення строків виплати заробіт. плати тощо. Кризова ситуація в економіці України 1990-х рр. знач. мірою спричинена неплатежами, пов’язаними з порушенням Д. ф. (не оплачувалися отримані споживачами товари та послуги, мали місце значні затримки з виплатою заробіт. плати). Порушення Д. ф. призводять до погіршення фінанс. стану підприємств і стримують подолання збитковості в економіці. В умовах ринк. економіки Д. ф. забезпечують правові норми, що передбачають відповідні санкції за її порушення (до банкрутства неплатоспромож. платника включно). За несвоєчасне здійснення оплати з розрахунк. документів із порушників платіж. дисципліни стягують пеню, за прострочені банків. позики — штрафи або підвищений відсоток. Для зміцнення Д. ф. на підприємствах встановлюють контроль за станом розрахунків із покупцями, співвідношенням дебітор. і кредитор. заборгованостей, оскільки значне перевищення дебітор. заборгованості над кредитор. створює загрозу їхній фінанс. стійкості. Для підтримання Д. ф. важливо оцінити ймовірність виникнення та розмір безнадій. боргів, що дає можливість виявити недоліки в організації та здійсненні розрахунків і розробити заходи щодо їх усунення.

Л. М. Шаблиста

Дисципліна шкільна (Д. ш.) — особливий вид дисципліни, що здійснюється у процесі навчальної й виховної роботи в школі. Д. ш., зумовлена вимогами сусп. дисципліни праці та віком дітей, спрямована на виховання й закріплення необхід. морал. якостей громадянина. Методи й прийоми виховання дисциплінованості: привчання, вправлення в поведінці, переконання і в необхід. випадках — примус. Своєрідність Д. ш. визначена цілями й завданнями виховання підростаючих поколінь, віковими особливостями учнів. Їй властиве визнання авторитету вчителів та батьків, родини, свідоме дотримання правил і норм шкіл. життя, єдність високої вимогливості й поваги гідності учня (осн. норми Д. ш. сформульовані у Правилах для учнів). Свідома дисципліна учнів — обов’язк. умова і засіб успіш. навч.-вихов. роботи школи. Водночас вона є результатом всієї системи вихов. впливів на учня й колектив у навч.-вихов. процесі з боку пед. колективу, режиму школи, взаємовідносин у ній учнів, учителів, дорослих, естетики приміщень та ін. Д. ш. учня успішно формується лише в умовах чіткої організації режиму його життя й праці, що можливо досягнути повсякден. й узгодженою вимогливістю педагогів і батьків. З першого дня перебування в школі учень повинен знати вимоги й норми поведінки.

Виховання дисциплінованості як однієї з морал. рис особистості включає: усвідомлення учнями норм і правил Д. ш.; виховання навичок і звичок дисциплінов. поведінки; організацію їхньої щоден. практич. дисциплінов. поведінки (чіткий режим і педагогічно грамотна організація навч., праці, дозвілля); формування вольових рис. Виховання свідомої Д. ш. здійснюють за допомогою методів виховання: перспективи, переконання, позитив. прикладу, вправи, доручення, вимоги, покарання, заохочення тощо.

С. У. Гончаренко

Завантажити статтю