Дитинство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дитинство

ДИТИ́НСТВО – проміжок життя людини від народження до юності. Д. (збірне до дитина, діти) є особл. фіз., духовно-емоц., соц. і правовим станом людини. Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» (2001) це період її розвитку до досягнення 18-ти р. (повноліття). Правові аспекти Д. викладені також у Конвенції про права дитини ГА ООН (1989; набула чинності в Україні 1991) та Сімейному кодексі України (2002). З погляду фізіології – період інтенсив. фіз. й псих. розвитку індивіда, його підготовки до дорослого життя, зокрема й до гол. функції – продовження виду, якій підпорядк. всі ін. функції. Наприкінці періоду Д. відбувається збільшення маси тіла особи, розвиток окремих органів і фізіол. функцій, що забезпечують пристосування до зовн. умов та статеве дозрівання. У психології його найчастіше поділяють на вік немовляти (від народж. до 1-го р.), раннє Д. (1–3 р.), дошкіл. вік (від 3-х до 6–7-ми р.), молодший шкіл. вік (від 6–7-ми до 11–12-ти р.), підлітк. вік (від 11–12-ти до 14–15-ти р.). У міру свого псих. розвитку дитина стає особистістю, здатною до рефлексії і самостій. дій на основі свідо-мо поставлених цілей. Додатк. фактором у визначенні вікових меж Д. виступають темпи індивід. дозрівання організму. Перехід індивіда з однієї вікової категорії в ін. нерідко супроводжує криза віку (виділяють кризу 1-го, 3-х, 7-ми і 13-ти р.). Розвиток дитини охоплює низку взаємопов’язаних сфер: психофіз., особистісну, когнітивну, емоційну і моральну. Сусп. досвід, який людина здобуває у період Д., і біол. фактори виступають джерелами й умовами розвитку психіки. В умовах людського сусп-ва, де осн. змістом діяльності є сусп. праця, створення матеріал. і духов. цінностей, призначення різних вікових періодів істотно змінюється. Роль Д. у розвитку людини не вичерпується біол. дозріванням, а передбачає формування готовності до участі у сусп. житті дорослих. Протягом дит. періоду відбувається становлення майбут. чл. сусп-ва шляхом соціалізації та в процесі інтеграції субкультур дитини і дорослого. У цивілізов. сусп-ві дитина є актив. учасником сусп. процесів з влас. поглядом на речі, що утверджує її особисту позицію, повноправну зі світом дорослих. Історично поняття Д. пов’язане з певним соц. статусом дітей, їх правами й обов’язками, з доступ. для них видами та формами діяльності. Сусп. статус дітей прямо залежить від рівня матеріал. і духов. культури сусп-ва. Доведено, що турбота й увага до дітей певною мірою пов’язані з особливостями демогр. ситуації – цінність дитини зростає при зменшенні народжуваності відносно смертності та навпаки. Наслідком ціннісно-смисл. зміни ставлення до дітей є розширення їх соц. статусу, визнання деяких їх прав і свобод. Д. проходить в одній із трьох культур. форм: постфігурат. – діти вчаться у старших; конфігурат. – діти, як і дорослі, вчаться переважно у ровесників; постфігурат. – дорослі вчаться у своїх дітей. Кожній формі культури відповідає особл. статус дітей: їх не визнають чл. сусп-ва; визнають залежними, підлеглими чл. сусп-ва; вони лише майбутні чл. сусп-ва; діти – учні, вихованці; діти – рівноправні чл. сусп-ва. Відносна незалежність дит. субкультури характеризує її як певну автономну реальність зі своєю мовою, структурою, функціями, традиціями, в якій виділяють декілька фундам. елементів: гра, фольклор і художня творчість; спілкування і комунікат. поведінка. Становлення та розвиток дит. субкультури відбувається: під впливом дорослої культури; дит. субкультури, що вже існує та передається із покоління в покоління; внаслідок особистих зусиль дитини, що проявляються у видах його творчої діяльності. У міру збагачення та ускладнення культури зростає об’єм знань, умінь і навичок, які передають із покоління в покоління, а форми їх передачі диференціюються і спеціалізуються. Особливістю соціалізації в таких умовах є протиріччя між автономією Д., що збільшується, і посиленням контролю дорослих над дит. діяльністю, уваги до Д., надлишк. опіки дитини (див. також Вікова психологія, Дефектологія, Дитяча праця, Дитяча психологія, Дитяче мовлення, Дитячий аутизм, Дитячий церебральний параліч, Дитячі хвороби).

Літ.: N. Schaefer. Kind, Familie, Gesellschaft. Berlin, 1977; S. Frith. The Sociology of youth. Ormskirk, 1984; Кон И. С. Ребенок и общество. Москва, 1988; J. Qvortrup. Childhood as a social phenomenon. Viena, 1990; N. Postman. The disappearance of childhood. New York, 1994; Фельдштейн Д. И. Социальное развитие в пространстве-времени Детства. Москва, 1997; Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: Зб. док. К., 1998; Катаєва М. Політологія дитинства: проблеми та напрямки дослідження // Людина і політика. 1999. № 4; Денисюк О. М., Бєлєнька Г. В., Бочініч О. Л. та ін. Раннє дитинство: стан, проблеми, перспективи розвитку. К., 2003; Осорина М. В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. 3-е изд. С.-Петербург, 2004; Павелків Р. В. Розвиток моральної свідомості та самосвідомості у дитячому віці. Р., 2004.

А. І. Шушківський

Стаття оновлена: 2007