Дитяча праця

ДИТЯ́ЧА ПРА́ЦЯ — на­ймана праця осіб, які не досягли віку трудової діє­здатності. У період утвердже­н­ня капіталіст. способу виробництва за­стосува­н­ня на­йманої праці дітей (починаючи з 5–6-ти р.) стало повсякден­ним явищем. У Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 за­значено, що дитиною є особа віком до 18-ти р. На роботу до­зволено при­ймати дітей, яким виповнилося 16 р., однак для них необхідно створювати без­печні та здорові умови праці. Порядок за­стосува­н­ня Д. п. ви­значений законодавством України про працю. Дитина має право на захист від екон. екс­плуатації та праці, що може бути небезпечною для неї чи заважати її освіті, завдавати шкоди здоровʼю, фіз., псих., духов., морал. або соц. роз­витку. На ран­ніх стадіях роз­витку капіталізму Д. п. екс­плуатували на тих самих умовах, що й працю дорослих робітників; це призводило до фіз. і морал. де­градації та високої смертності дітей і під­літків. Про­блема Д. п. стала однією з найважливіших соц. про­блем капіталіст. су­спільства, а її обмеже­н­ня — однією з вимог робітн. класу. Вперше закон, що обмежував тривалість робочого дня дітей 9–13 р. до 8-ми год., під­літків 13–18 р. — 12-ти год. і забороняв нічну працю дітей та під­літків 9–18 р., прийнятий 1833 у Великій Британії. Серед вимог робітн. класу — під­вище­н­ня мін. віку допуску дітей до роботи за наймом, а також встановле­н­ня віку обовʼязк. шкіл. на­вча­н­ня. У 33-х державах до­зволений при­йом на роботу дітей з 14-ти р. У багатьох країнах світу, не­зважаючи на вимоги між­нар. організацій, поліпше­н­ня умов Д. п. на поч. 21 ст. залишається го­строю соц. про­блемом. В Ірані, Туреч­чині, Португалії, Таїланді, Коста-Риці, Гаїті дітей при­ймають на роботу з 12-ти р. У Австралії, Японії, Ісландії, Швеції не заборонено викори­ста­н­ня праці дітей і під­літків у нічний час. Робочий час під­літків, які не досягли 16-ти р., у більшості штатів США становить 8 год. на день. За даними Між­нар. організації праці (МОП) 2004, в усьому світі понад 250 млн дітей віком від 5-ти до 14-ти р. працювали, щоб вижити, при цьому майже половина з них (бл. 120 млн) — повний робочий день, щодня, протягом усього року (70 % — у шкідливих умовах). З-поміж 250-ти млн працюючих дітей бл. 50– 60 млн — діти віком 5–11 р., які, з огляду на їх вік і вразливість, працюють у шкідливих умовах. Конвенція МОП «Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці» від 17 червня 1999 ратифікована Україною серед перших 40-а держав світу й набула чин­ності у грудні 2001. Вона перед­бачає впровадже­н­ня негайних і ефектив. заходів щодо заборони та викоріне­н­ня дитячого рабства, примусової праці, продажу, закріпаче­н­ня, про­ституції, порно­графії та ін. форм небезпеч. праці та екс­плуатації дітей. В Україні за даними дослідж., проведеного Держ. комітетом статистики у спів­праці з МОП, станом на 1999–2000 виявлено понад 456 тис. дітей, що працюють, з яких 87 тис. — діти най­вразливішої групи віком 7–12 р. Згідно з даними Укр. ін­ституту соц. дослідж. за 1999–2000, в Україні існує дитяча на­ймана праця за оплату. Кількість дітей, зайнятих важкою фіз. працею, — 18 %; віком 7–12 р., зайнятих важкою фіз. працею, — 24 %; дітей, які по­страждали від фіз. травм чи хвороб, викликаних небезпеч. або шкідливими умовами праці (насамперед діти віком 10–14 р.), — 3 %. Рівень трудової активності дітей у сільс. місцевості пере­вищує аналог. показники серед дітей, що проживають у містах. Зокрема середній вік поч. труд. діяльності сільс. дітей становить 12 р., але вже з 10-ти р. у полі працює кожна пʼята дитина. 45 % цих дітей мотивують свою трудову діяльність бажа­н­ням мати власні кошти, 33 % — важким матеріал. становищем сімʼї, 14 % бажають отримати профес. досвід. Кількість дітей, які працюють 9 год. і більше протягом тижня, у сільс. місцевості в кілька разів пере­вищує від­повід­ні показники у місті. З віком тривалість праці збільшується незалежно від типу місцевості. Пере­важна більшість батьків не вбачають істот. звʼязку між роботою дитини та її на­вча­н­ням і не усві­домлюють негатив. впливу праці на на­вча­н­ня. Сучасна пед. наука концептуально включає Д. п. у систему вихова­н­ня, складовою частиною якого є трудове вихова­н­ня. Д. п. виконує як виховну, так і роз­виваючу функції за умов до­ступності, забезпече­н­ня можливостей соціалізації особистості, виріше­н­ня зав­дань профорієнтації. Її також за­стосовують як корекц. і діагност. засіб у заг.-осв. та спеціалізов. закладах. З цією метою, як правило, використовують ручну працю, що сприяє практич. вихован­ню, сенсор. роз­витку, формуван­ню творчості, морал. та естетич. якостей особистості.

Літ.: Права дитини: від витоків до сьогоде­н­ня. 2002; Психолого-педагогічна реабілітація дітей, вилучених із сільськогосподарської праці. 2003 (обидві — Київ).

Л. О. Хомич

Завантажити статтю