Дитячий церебральний параліч (ДЦП)

ДИТЯ́ЧИЙ ЦЕРЕБРА́ЛЬНИЙ ПАРА́ЛІЧ (ДЦП) — група захворювань нервової системи, проявом яких є поруше­н­ня рухів, рівноваги та положе­н­ня тіла. Виникає внаслідок вад роз­витку мозку або по­шкодже­н­ня його частин, які контролюють мʼязовий тонус та моторну активність. Вперше причин. звʼязок між ускладне­н­нями під час пологів та поруше­н­ням розум. і фіз. роз­витку дітей після народже­н­ня встановив у серед. 19 ст. британ. хірург-ортопед В.-Дж. Літтль, тому в клін. практиці на по­значе­н­ня цього захворюва­н­ня використовують термін «хвороба Літ­тля». 1889 канад. лікар В. Ослер за­пропонував термін «церебрал. параліч» й об­ґрунтував звʼязок між складними пологами та ураже­н­ням нерв. системи дітей. Як окрему нозол. форму, яка по­єд­нує різні моторні поруше­н­ня церебрал. походже­н­ня, ДЦП вперше виділив З. Фройд. Важливим для роз­витку сучас. по­глядів на про­блему стало створе­н­ня 1957 з ініціативи Р. Мак­кейса і П. Полані Клубу Літ­тля та публікації 1959 Меморандуму з термінології і класифікації церебральних паралічів. 2004 у Меріленді (США) проведено Між­нар. семінар з ви­значе­н­ня і класифікації ДЦП.

Серед чин­ників захворюва­н­ня, які поділяють на пренатал. та інтранатал., — інфекц. захворюва­н­ня, судомні стани, патологія щитоподіб. залози, шкідливі звички матері; вроджені дефекти, зокрема вади головного і спин. мозку, голови, легенів, поруше­н­ня обміну речовин; несумісність за резус-фактором, групою крові матері й плода; певні спадк. чин­ники; ускладне­н­ня під час пологів; перед­часні пологи; множин­ні плоди (двійня, трійня); недо­статність по­стача­н­ня кисню мозку в період вагітності, під час або після народже­н­ня дитини; по­шкодже­н­ня мозку в ран­ньому віці (напр., менінгіт), травма мозку, мозк. кровотеча тощо. Перші прояви ураже­н­ня нерв. системи можуть бути очевидними від­разу після народже­н­ня, а ознаки формува­н­ня ДЦП іноді виявляються в грудному віці. Спільним для всіх пацієнтів з цим захворюва­н­ням є складність контролю над сві­домими рухами та координува­н­ня роботи мʼязів. Церебрал. паралічі можуть проявлятися під­вище­н­ням мʼязового тонусу (гіпертонією або спастикою) чи його пониже­н­ням (гіпотонією мʼязів), неконтрольованими мимовіл. рухами (гіперкінезами), поруше­н­ням рівноваги, ко­ординації, утрима­н­ня положе­н­ня тіла, що ускладнює оволоді­н­ня мовле­н­ням, роз­виток ковта­н­ня, ходи та ін. функцій. Моторні від­хиле­н­ня часто су­проводжуються затримкою розум. роз­витку, судомами, поруше­н­ням диха­н­ня, травле­н­ня, труднощами при при­йомі їжі, деформаціями скелета, погірше­н­ням слуху і зору, в подальшому — роз­ладами поведінки тощо. Хоча вираженість цих порушень протягом певного часу може збільшуватися або зменшуватися, загалом вважають, що ДЦП не про­гресує і стан хворих не погіршується. Виділяють кілька його форм: спастичну, або пірамідну (найпоширеніша; осн. симптом — під­вище­н­ня мʼязового тонусу; класифікують на диплегію — ураже­н­ня обох ніг, геміплегію — одного боку тіла, тетраплегію — всього тіла), дискінетичну, або екс­трапірамідну (поруше­н­ня ко­ординації рухів; роз­різняють атетоїдну — повільні або швидкі неконтрольов. рухи в будь-якій частині тіла та атактичну — поруше­н­ня рівноваги і ко­ординації), змішану. Особи з ДЦП можуть мати нормал. або вищий серед. рівня інтелект, хоча їхня здатність його проявляти іноді обмежена складностями спілкува­н­ня. Всі діти з цим захворюва­н­ням здатні роз­вивати свої можливості при від­повід. лікуван­ні, фіз. реабілітації та логопед. корекції.

Лікува­н­ня ДЦП має бути комплекс. і без­перерв. Лікув.-реабілітац. заходи спрям. на формува­н­ня в дитини стереотипів рухів, нормалізацію рухового тонусу, попередже­н­ня виникне­н­ня контрактур і деформацій; навч. батьків до­гляду за дитиною з метою її макс. соц. адаптації. Від­новлювал. лікува­н­ня проводять у спеціаліз. стаціонарах. Воно перед­бачає лікув. фіз. культуру, масаж, заня­т­тя з логопедом і психологом, корекцію патол. поз, за­стосува­н­ня мед. препаратів (міорелаксанти, психостимулятори, вітаміни, препарати, що покращують обмін­ні й регенеративні процеси), фізіотерапію (рефлексо-, гідрокінезотерапія, грязелікува­н­ня). Широко за­стосовують хірург. корекцію деформацій і контрактур; використовують досягне­н­ня косміч. технологій, зокрема костюм динам. корекції.

Не­зважаючи на досягне­н­ня сучас. медицини, кількість осіб з ДЦП у світі збільшується (нині вона в середньому становить 2–3 випадки на 1 тис. осіб; в Україні — 2,6). Іноді це пояснюють збільше­н­ням кількості випадків вижива­н­ня недоношених дітей. В Україні створ. Центр профес. реабілітації інвалідів; школи-інтернати для дітей, хворих на ДЦП, реорганізують у центри адаптації. Від 2006 діє про­грама «Радість дитинства — вільні рухи».

Завантажити статтю