Диференційна психологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Диференційна психологія

ДИФЕРЕНЦІ́ЙНА ПСИХОЛО́ГІЯ – галузь психології, що вивчає психологічні відмінності (генетичні, вікові, етнічні, професійні, класові тощо) як між окремими індивідами, так і певними групами людей. Термін «Д. п.» запровадив нім. психолог В. Штерн у праці «Über Psychologie der individuellen Differenzen» («Про психологію індивідуальних відмінностей», Ляйпциґ; Барт, 1900).

Особистісні відмінності цікавили людей, особливо вождів племен, волхвів, жерців, з давніх часів. Давньогрец. і давньорим. лікарі та природодослідники Гіппократ, Теофраст, К. Ґален робили спроби опису людських індивідуальностей. Деякі з них (напр., теорія темпераментів) дійшли до наших днів. Мислителі 16–18 ст. продовжили традицію описових характеристик особистостей. На поч. 19 ст. у зв’язку з підвищенням уваги до наук. експерименту сформувався новий напрям – індивід. психологія, представником якого був племінник Ч. Дарвіна Ф. Ґальтон. Він першим зацікавився генет. (спадк.) основою індивід. відмінностей і запропонував т. зв. метод близнюків: абсолютно тотожна спадк. основа близнят дає можливість прослідкувати залежність формування особистості від генет. чинника і виховання. У кн. «Hereditary Genius» («Спадковий геній», Лондон, 1869) Ф. Ґальтон провів статист. аналіз феномену обдарованості. 1884 з метою експерим. вивчення цієї проблеми він заснував у Лондоні антропометричну лаб. Завдання, які пропонував піддослідним, учений називав інтелектуал. тестами, тому з його ім’ям пов’язують зародження сучас. психол. тестування. 1905 франц. психологи А. Біне і Т. Симон розробили шкалу розум. розвитку, що започаткувала інтелектуал. тести. Нім. психолог Г. Мюнстерберґ створив серію тестів для визначення профес. придатності, за допомогою яких під час 1-ї світ. війни перевірено 1 750 000, під час 2-ї – бл. 20 млн амер. військовослужбовців. Простота застосування та можливість за короткий час перевірити великі контингенти надають цьому методу знач. популярності, хоча, особливо при масових обстеженнях, він може мати істотні похибки.

Водночас розвивалося психол.-природн. вивчення анатомо-фізіол. підґрунтя індивід. відмінностей психіки. Такі дослідж. зазвичай були довготривалими. О. Лазурський вважав осн. завданням індивід. психології з’ясування природ. схильностей людини й розроблення природ. класифікації людських характерів. Для вивчення природ. поведінки піддослідного він запропонував т. зв. природ. експеримент, що мав замінити лабораторно-експерим. методи з їхньою штучністю і дати можливість досліджувати не окремі псих. процеси, а особистість у цілому в її середовищі. І. Павлов дав сучасне нейрофізіол. обґрунтування антич. теорії темпераментів Гіппократа. Ця індивід.-типол. класифікація здобула всесвітнє визнання, її розвинули наступні покоління фізіологів та психологів. Широковідомими стали індивід.-типол. лаб. С.-Петербурга, Пермі (кер. В. Мерлін) та Москви (Б. Теплова–В. Небиліцина). У Києві продуктивно працювали лаб. Р. Кавецького Ін-ту фізіології АН УРСР та група типологів Ін-ту психології (М. Малков, О. Губко та ін.). Типол. студії вітчизн. та зарубіж. фахівців у галузях Д. п. та диференц. психофізіології засвідчили, що такі диференціації істотно впливають на специфіку перебігу соматич. і псих. життя організму, емоц. сфери людини, на резистентність, етіологію, динаміку хвороб та одужання, а також на гармонійність й ефективність умовно-рефлектор. діяльності. Доведено, що тип нерв. системи та ін. індивід. структури особистості є одним із найважливіших чинників формування її здібностей; т. зв. людські типи вищої нерв. діяльності, що формуються різним співвідношенням сигнал. систем, породжують відповідні типи поєднання образно-емоц. та словесно-логіч. елементів психіки, а саме – худож. (переважають образні конструкти), мисленнєвий, або розум. (переважають понятійно-логічні конструкти) і серед. (поєднуються образні й понятійно-логічні).

Літ.: Лазурский А. Классификация личностей. 3-е изд. Ленинград, 1924; Теплов Б. М. Проблемы индивидуальных различий. Москва, 1961; Губко О. Т. Темпераменти дітей. К., 1966; Небылицын В. Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий. Москва, 1976; Гильбух Ю. З. Психолого-педагогические основы индивидуального подхода к слабоподготовленным ученикам. К., 1985; Анастази А. Дифференциальная психология / Пер. с англ. Москва, 2001.

О. Т. Губко

Стаття оновлена: 2007