Дифтерія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дифтерія

ДИФТЕРІ́Я (від грец. διfυέριον – шкірка, плівка) – гостра інфекційна хвороба, спричинювана дією токсину, який продукує бактерія Cоrynebacterium diphtheriae. Згадки про захворювання, за описом схоже на Д., зустрічаються в документах 4–3 ст. до н. е. У 19 ст. франц. учений П.-Ф. Бретонно описав різні клін. форми «смертельної виразки глотки» та назвав цю хворобу дифтеритом, згодом його учень А. Труссо запропонував на її позначення термін «Д.». 1892–94 Е. Ру (Франція), Е. Берінґ (Німеччина) та Я. Бардах працювали над розробленням протидифтерій. сироватки. Джерелом дифтерій. інфекції є людина (хворий на Д., реконвалесцент, здоровий бактеріоносій). Зараження відбувається повітряно-краплин. шляхом; можлива передача через предмети або ін. осіб. Осн. чинником патогенності збудника Д. є екзотоксин, що належить до сильнодіючих бактеріол. токсинів, серед яких поступається лише ботуліч. та правцевому. В місці його проникнення і розмноження виникає фібринозне запалення. З місця перебування збудника екзотоксин потрапляє в кров. Він порушує синтез білка у клітинах, чим руйнує їх. Як правило, уражаються органи серц.-судин., нерв. систем та наднирк. залози. Симптомами найпоширенішої форми Д. – Д. глотки – є сіро-білі фібринозні нашарування (плівка), після зняття яких слиз. оболонка кровоточить, і на ній знову виникають (спочатку павутиноподібні) нашарування, набрякання, нерізка гіперемія з синюш. відтінком слиз. оболонки, помірна гарячка, збільшення регіонал. лімфатич. вузлів, біль у горлі під час ковтання. Друге місце за поширеністю займає Д. гортані, що рідко протікає ізольовано, частіше – у поєднанні з Д. глотки; вона характеризується кашлем та інспіратор. задишкою. На сучас. етапі перебіг Д. має особливості: гострий початок, значне підвищення т-ри, особливо у перші дні, сильний, часто тривалий біль у горлі, геморагіч. синдром різних ступ., порушення у віддалені терміни (4–5 тиждень) функціонування нерв. системи; захворювання розповсюджується переважно серед дітей старшого шкіл. віку та дорослих. Провідна роль у боротьбі з Д. належить актив. імунізації – введенню в організм інактивованого токсину (анатоксину) Cоrynebacterium diphtheriae, що стимулює утворення антитоксич. антитіл. Д. у довакцинал. період в Україні була однією з гол. причин дит. смертності. Рівень захворюваності становив бл. 1 тис. на 100 тис. осіб. У 2-й пол. 20 ст. завдяки запровадженню масової імунізації дифтерій. анатоксином він знижувався швидкими темпами, найнижчі показники зареєстровано 1976 – 0,02 на 100 000 осіб. На поч. 1990-х рр. розпочався етап зростання захворюваності на Д., що складався з періодів підвищення (1991–94), стабілізації (1995) та спаду (від 1996). У 1991–98 на Д. перехворіли понад 19 тис. осіб, 696 з них померли. Порівняно з 1995 (пік епідемії) у 2002 захворюваність знизилася у 18 разів; показники смертності зменшилися у 20 разів. В останні роки існує тенденція до зниження захворюваності на Д. серед дітей: 1999 – 0,67, у 2002 – 0,32 на 100 тис. осіб. Осн. причинами епідемії Д. в Україні стали недоліки імунопрофілактики дітей та відсутність планових ревакцинацій дорослого населення, внаслідок чого при низькій захворюваності, що виключала широку природну імунізацію, колектив. імунітет до Д. знизився до критичного рівня. Специфічне лікування Д. проводять за допомогою очищеної кінської гіперімун. (протидифтерій.) сироватки. Шлях її введення, доза та кратність залежать від ступ. тяжкості та клін. форми хвороби. Важливим елементом лікування є також антибактеріал. терапія. Препарати вибору: еритроміцин, рифампіцин внутрішньо, при тяжкому перебігу – парентерально напівсинтетичні антибіотики пеніцилін. та цефалоспоринового рядів. Тривалість курсу антибактеріал. терапії – 10–24 дні. Серед ускладнень Д. – дифтерійна кардіопатія, міокардит, токсична полінейропатія (метаболічна енцефалопатія, набряк головного мозку), токсич. нефрозонефрит, імунокомплекс. нефрит, гостра нирк. недостатність, інфекц.-токсич. шок, синдром дисемінованого внутр.-судин. зсідання, серц.-судинна, дихал., поліорганна недостатності, а також неспецифічні ускладнення (паратонзиляр. абсцес, отит, пневмонія).

Літ.: Титова А. И. Дифтерия. Москва, 1952; Возианова Ж. И., Городецкий М. М. Состояние борьбы с дифтерией в современных условиях // Журн. АМНУ. 1996. № 4; Мостюк А. І., Марієвський В. Ф., Прокопів О. В. Дифтерія. Л., 1996.

Л. І. Чернишова, Ф. І. Лапій

Стаття оновлена: 2007