Дихальна система - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дихальна система

ДИ́ХАЛЬНА СИСТЕ́МА – сукупність органів, які забезпечують організм киснем і звільняють його від вуглекислого газу, тобто здійснюють газообмін. Складається з дихал. шляхів, легень та дихал. м’язів. Повітря надходить у легені та виштовхується з них завдяки змінам тиску внаслідок скорочення і розслаблення діафрагми та ін. дихал. м’язів. За допомогою Д. с. кисень потрапляє в кров. Розрізняють верхні (зовн. ніс, носова порожнина, глотка) та нижні (гортань, трахея, бронхи) дихал. шляхи. У носовій порожнині повітря очищується від пилу та пилку. Носове волосся затримує більші, волога слиз. оболонка – менші частинки пилу. Окремо виділяють приносові пазухи – повітроносні простори у черепі, що зменшують масу його кісток і впливають на звук. резонанс. Гортань відіграє гол. роль у голосоутворенні. При цьому голосові зв’язки змикаються і коливаються під дією повітря, що надходить із легень. Трахея – гол. дихал. шлях до легень. Вона розгалужується на два гол. бронхи, що проводять повітря до правої та лівої легень. Бронхи, в свою чергу, поступово розгалужуються на повітроносні шляхи щораз меншого діаметра. Виділяють вторинні бронхи (п’ять часткових бронхів; вентилюють долі легень), третинні бронхи (сегментарні гілки часткових бронхів; вентилюють окремий сегмент долі), термінал. бронхіоли (кінці розгалуження сегментар. бронхів, що ведуть до альвеол). Легені – парні губчасті конусоподібні органи, розміщені в плеврал. порожнинах. Осн. їхня функція – дихал., що полягає в забезпеченні організму киснем і виділенні вуглекислого газу. За обсягом виконуваної роботи легені посідають друге місце після серця. Вони становлять мережу повітронос. шляхів, що локалізуються у правій і лівій легенях, кожна з яких складається з доль (права легеня має три долі – верхню, середню і нижню; ліва – верхню і нижню). Обидві легені мають систему розгалужених трубок, що починаються з бронхів, а закінчуються мініатюр. мішечками, у стінках яких містяться альвеоли. Гол. призначення альвеоли – газообмін. Кисень переходить у кров через стінку альвеоли шляхом дифузії та потрапляє в оточуючу сітку кровонос. капілярів. Вуглекислий газ, кінц. продукт обміну, дифундує з крові в альвеолу, звідки видихається. Позбавлена кисню кров тече від серця до легень легеневими артеріями, збагачена киснем кров повертається до серця легеневими венами. Гол. дихал. м’яз – діафрагма. Це м’язова перегородка у формі купола, що відмежовує грудну порожнину від черевної. У процесі дихання їй допомагають зовн. та внутр. міжреберні м’язи і м’язи живота.

Нормал. дихання – переважно мимовіл. процес, керований дихал. центром стовбура мозку. Його частота та глибина можуть змінюватися свідомо, але внутр. потребу в ньому регулюють центри стовбура мозку. При спокійному диханні доросла людина вдихає 300–900 мл повітря і стільки ж видихає; частота дихал. рухів – 14–18 за хв. Кількість повітря, що вентилює легені за 1 хв, називають хвилинним об’ємом дихання (становить 4–6 л). У процесі дихання розрізняють вдих і видих. Рух повітря в легені (вдих) та в зворот. напрямку (видих) зумовлений різницею тиску всередині та зовні тіла. При скороченні діафрагми та зовн. міжреберних м’язів об’єм груд. порожнини збільшується – і тиск всередині легень знижується. Повітря рухається у напрямку нижчого тиску і наповнює легені. При розслабленні діафрагми та міжреберних м’язів тиск у грудній порожнині зростає і повітря видихається. Існує зовн. і внутр. дихання. Зовн. дихання – процес обміну кисню і вуглекислого газу між навколишнім середовищем і кров’ю. При ньому відбувається вентиляція легень, зумовлена період. зміною дихал. рухів. Внутр. (тканинне, клітинне) дихання відбувається в тканинах тіла, де кисень, принесений кров’ю з легень, обмінюється з вуглекислим газом. Осн. роль тканин. дихання полягає в забезпеченні організму необхідною енергією для виконання фізіол. функцій. Цей процес відбувається за рахунок сукупності складних ферментатив. реакцій окислення продуктів обміну жирів, вуглеводів і білків до вуглекислого газу і води.

Захворювання дихал. шляхів, як правило, мають запал. характер. Вони призводять до порушення дихал., захис., нюхової і мовної функцій, спричиняють патол. зміни в ін. органах і системах. До них відносять нежить (запал. процес слиз. оболонки носа, який може поширюватися на носову частину глотки; у дітей першого року життя – ринофарингіт), ангіну (гостре інфекц. захворювання з місц. проявами переважно в піднебін. мигдаликах), тонзиліт (запалення піднебін. мигдаликів), ларинготрахеїт (запалення слиз. оболонки гортані та трахеї, характер. ознакою якого є набряк підголосової порожнини, призводить до гострого порушення дихання), бронхіт (запал. процес слиз. оболонки бронхів за відсутності ознак ураження легеневої тканини), бронхіал. астму (алергічне захворювання, спричинене порушенням бронхіал. прохідності у зв’язку з набряком слиз. оболонки бронхів і рефлектор. розладом рухової функції бронхіол). Захворювання легень класифікують на такі, що проявляються запаленням, зумовленим хім. сполуками, інфекціями, алергією та автоімун. розладами; для яких характер. пухлин. ріст; спадкові. У структурі легеневої патології 80 % займає пневмонія – гостре інфекц. захворювання, при якому уражаються всі структурні елементи легеневої тканини, зокрема альвеоли. Розрізняють 2 осн. види – крупозну (ураження частини легені) та бронхопневмонію (вогнищеве запалення в одній або двох легенях). Серед ін. захворювань – легенева гіпертензія (підвищення тиску в легеневих артеріях), пневмоторакс (скупчення повітря або ін. газів у плеврал. порожнині внаслідок розриву плеври), фіброзуючий альвеоліт (рубцювання та потовщення стінок легеневих мішечків), хвороби, зумовлені впливом пилу (азбестоз, силікоз, пневмоконіоз та ін.), емфізема (розтягнення альвеол), рак легенів. (Див. також Пульмонологія).

Літ.: Физиология дыхания. Ленинград, 1973; Молотков В. Н., Чернушенко Е. Ф., Когосова Л. С. и др. Бронхиальная астма. К., 1984; Молотков В. Н., Иванюта О. М., Суслов Е. И. и др. Клинико-морфологическая диагностика заболеваний органов дыхания. К., 1985; Уэст Дж. Физиология дыхания. Основы / Пер. с англ. Москва, 1988; The Human Body. London, 1995; Фещенко Ю. І., Мельник В. М., Ільницький І. Г. та ін. Лікування туберкульозу. К., 1996; Палеев Н. Р. Болезни органов дыхания: Руководство для врачей. Москва, 2000; Гайворонский И. В., Ничипорук Г. И. Анатомия дыхательной системы и сердца: Учеб. пособ. С.-Петербург, 2006.

Р. В. Руденко, О. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2007