Діагностика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Діагностика

ДІАГНО́СТИКА (від грец. διαγνωοτιηός – здатний розпізнавати) – розпізнавання захворювання, встановлення діагнозу, що є медичним висновком про певну хворобу (травму) або причину смерті та про епідеміологічні ситуації. Розрізняють клін. (прижиттєвий), патологоанатом. (посмертний), епідеміол. та судово-мед. діагнози. Термін «Д.» вживають також для позначення розділу клін. медицини, що вивчає методи і принципи постановки діагнозу та включає мед. семіотику і методи діагност. обстеження хворого (діагност. техніку). Особливість сучас. клін. Д. – можливість розпізнавати доклін. зміни в організмі, що передують виникненню захворювань (напр., підвищений рівень холестерину, тригліцеридів та ін. ліпідів у крові як чинник ризику розвитку атеросклерозу, ішеміч. хвороби серця, інфаркту міокарда та ін.). Процес клін. Д. починається із вивчення скарг хворого (суб’єктивні симптоми). Осн. об’єктивні симптоми хвороби лікар виявляє за допомогою різних методів дослідж. – огляду, пальпації, перкусії, аускультації, лаборатор., інструм. (включаючи біопсію), рентґенол., ендоскопіч., мікробіол., імунол., генет. та ін.; розвиток сучас. технологій сприяв появі комп’ютер. Д. Важливим етапом Д. є аналіз виявлених об’єктивних та суб’єктивних симптомів захворювання й об’єднання їх за принципом спільності патогенезу. Виділення синдрому чи сукупності синдромів, характер. для певних захворювань, є важливим для проведення диференц. Д. – виявлення відмінності захворювання у певного пацієнта від ін. клінічно схожих хвороб. Синдром. підхід сприяє диференц. Д. і вказує на шляхи проведення додатк. дослідж., що дають можливість встановити правил. діагноз. Важливою в оцінці правильності діагнозу є динаміка спостереження, зокрема аналіз протікання хвороби під впливом лікування. До того ж у процесі обстеження та лікування сформульований діагноз може змінюватися, що часто зумовлене помилковістю або важкістю встановлення діагнозу низки захворювань.

Розрізняють також Д. психол., соц., тех. (вібраційну, шумову тощо). Метою психол. Д. є здійснення діагност. обстеження, спрямованого на виявлення індивід.-психол. особливостей дитини з метою прогнозування подальшого розвитку й розроблення рекомендацій щодо визначення шляхів навч. та лікування, проведення психокорекц. роботи, профорієнтації чи профвідбору. Результати психол. Д. дають змогу оцінювати ефективність змісту й методів системи навч. та виховання дітей. Тех. Д. – встановлення та вивчення наявних дефектів у машинах, пристроях та ін. елементах для передбачення можливих відхилень у режимах їхньої роботи, тобто оцінювання придатності тех. засобів до експлуатації.

Літ.: Вахрушев Я. М., Шкатова Е. Ю. Лабораторные методы диагностики. Москва, 2007; Общая врачебная практика: диагностическое значение лабораторных исследований. Москва, 2008.

Н. М. Рій, Р. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2007