Діалог міжкультурний - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Діалог міжкультурний

ДІАЛО́Г МІЖКУЛЬТУ́РНИЙдіалог культурно відмінних людських груп і спільнот, націлений на взаєморозуміння, відвернення та попередження конфліктів. Сприймання ін. культур – шлях до розуміння себе, культур. взаємозбагачення. Д. м. може стосуватися ширших і вужчих культур. спільностей; найширші з них – цивілізації (за А.-Дж. Тойнбі – цивілізаційної спільності; на противагу використанню цього терміна Л.-Г. Морґаном на позначення стадій зрілості): зх. (середземно-європ.), індій., китай., араб., японська та ін. C.-П. Гантінґтон у ст. «The Clash of Civilizations?» («Зіткнення цивілізацій?») // «Foreign Affairs», 1993, vol. 72, № 3, а згодом у кн. «The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order» – «Зіткнення цивілізацій і перетворення світового порядку» (Нью-Йорк, 1996, співавт.) висловив припущення, що хоча нац. держави будуть залишатися впливовими в геополіт. просторі, осн. лінії напруг і конфліктів пролягатимуть між цивілізаціями, до яких вони належать. Важливою передумовою успіш. Д. м. є знання спільного та відмінного у культур. світах. Щоб зрозуміти ін. культурну традицію в її бутті, необхідно усвідомити особливості влас. передрозумінь (упереджень), поставити їх під сумнів. У герменевтиці це позначають висловом «злиття горизонтів» (М. Гайдеґґер, Г.-Ґ. Ґадамер), що забезпечує усвідомлення вад влас. культур. традиції та робить можливим використання здобутків ін. традицій. Для подолання стереотипів, упереджень на рівні масової свідомості і психіки необхідно охоплювати широкі кола людей. Йдеться про Д. м. у вигляді словес. дискусій, ознайомлення зі способами життя, звичаями. Цьому сприяють контакти між установами і людьми, туризм, мас-медії, телебачення, інтернет тощо. Фундам. передумовою міжкультур. порозуміння є поцінування особою культур. різноманітності світу, орієнтація на збереження будь-якої самобут. культури. Крім агресив. експансії однієї культури проти іншої, в сучас. світі серйозну загрозу збереженню культур. різноманітності світу вбачають у глобалізації, яка поєднує позитивні (зокрема універсалізація прав людини, об’єднання всепланетар. зусиль для відвернення екол. кризи) та негативні (напр.., загроза культур. різноманітності світу) аспекти. Тому співвідношення універсал. цінностей і цінностей, закорінених в самобут. культурах, є однією з гострих проблем, пов’язаних із глобалізацією. Серед вужчих культур. традицій найважливішими Д. м. є національні. Нації як витвір європ. історії модер. часу засновані на поєднанні етнокультур. і політ. чинників. Але навіть якщо творення націй відбувалося шляхом вирішал. впливу політ. чинника, політ. нації містять ознаки культур. самобутності. Нації відрізняються ступенем культур. однорідності (гомогенності) та різнорідності (гетерогенності). Найбільший ступ. культур. однорідності властивий європ. політ. націям, утвореним з етніч. серцевини. Д. м. між націями (нац. культурами) зазнає модифікацій залежно від того, чи відбувається він між спорідненими нац. культурами (напр., культурами, які представляють зх. цивілізацію) чи такими, що належать до культурно віддалених цивілізацій. Крім того, міжнац. Д. м. може наражатися на труднощі у випадку історично успадкованих відмінностей, які стосуються рівня зрілості (модернізації). Зріліші нації, для яких певні питання перестали бути важливими, не завжди можуть належно оцінювати актуальність певних проблем, які із запізненням змушені розв’язувати «відсталі» нації. У даному разі йдеться не про ліній. прогресивізм чи крайні форми універсалізму, а про екон., соц., правові, політ. стандарти. Для народів, які здобули державну незалежність після розпаду СРСР, у кн. «Дороговкази в майбутнє» (К., 1990) Б. Гаврилишин наголошує на проблемах, які слід розв’язати: до інтегрування у більші політ. і соц.-екон. структури потрібно мати почуття влас. гідності; переконатися у влас. культур. життєздатності; досягти необхід. рівня екон. розвитку; пересвідчитися на досвіді ін. регіонів Зх. Європи, що об’єднання у більші екон. та політ. структури зберігає можливість підтримувати повну культурну незалежність, життєздатність і контролювати вирішення питань, що безпосередньо торкаються їх народів. Складніше досягти продуктив. діалогу між бездержав. націями і тими, які були панівними й до яких ці бездержавні входили. Найгостріші дискусії стосуються оцінки політ. аспекту цих взаємин. Дискусії неминуче приречені на невдачу, якщо учасникам бракує відповід. рівня крит. самосвідомості, щоб зважено, без упереджень переглянути минуле заради рівноправ. і друж. взаємин у майбутньому. Наук. засаду цих дискусій складають постколоніал. дослідж., з якими споріднене вивчення посткомуніст., пострад. ментальності. На сьогодні більше поступу в досягненні укр.-польс. порозуміння, ніж укр.-російського. Рос. інтелектуали не розвинули крит. культурні дослідж. постімпер. ментальності як основи крит. самосвідомості росіян у ставленні до влас. історії, зокрема комуніст. минулого. Осн. причина труднощів в укр.-рос. Д. м. пов’язана з браком самокритичності в оцінці історії Рос. держави під кутом зору ставлення до ін. націй. У сучас. політ. еліті РФ спостерігаємо відмову навіть від того рівня крит. оцінки ставлення до націй в Рос. імперії, яка на поч. 1920-х рр. була властива для більшовиків (критика рос. великодержав. шовінізму). Не є дивною відмова політ. еліти РФ визнати голод 1933 в Україні геноцидом укр. народу; за цим – невизнання того, що свідомо організований голод використовували як засіб для забезпечення цілісності Рос. імперії шляхом знищення підкорених націй. Серед ін. засобів – звуження політ. автономії респ., ідеол. боротьба з «націоналізмом», переселення і змішування народів. Існують серйозні нац. відмінності в особливостях посткомуніст. ментальності, без врахування яких таким позаконтектуал. дослідж. бракує належ. конкретності. Для європ. націй етнічні відмінності є найважливішим джерелом цієї неоднорідності. До осн. можна віднести: а) спільноти, які вважають себе належними до владної етніч. нації, але володіють субнац. культур. відмінностями (зокрема гуцули чи лемки в Україні); б) етнічні групи та етнічні нації, у яких немає істор. батьківщини за межами держави, в межах якої проживають (напр., баски в Іспанії); в) нац. меншини, які живують компактно, є частинами етніч. націй, істор. батьківщина яких знаходиться за межами даної держави (у більшості з них є власна держава). Існують також культурні відмінності соц. походження: їх позначають терміном «субкультура» (сільська–міська, молодіжна тощо). Фундам. проблемою у сучас. демократ. державах є відповідь на питання, яким чином поєднати забезпечення мінімально необхід. засад єдності нації з політикою багатокультурності. Передумовою ефектив. представниц. врядування є досягнення необхід. рівня єдності нації (громадянського суспільства). Відсутність такої єдності робить народ не здатним контролювати владу, яка, використовуючи політ. технології «поділяй і володарюй», спроможна використовувати державу як засіб досягнення особистих та групових інтересів. Дж.-С. Мілль у кн. «Utilitarianism. Liberty. Representative Government» – «Представницьке урядування» (Лондон, 1972) продемонстрував це на прикладі держави, що складається з різномовних територій (хоча не обов’язково, щоб різномовність підважувала ефективність демократ. врядування): потрібні додаткові істор. передумови, завдяки яким територ. різномовність не роз’єднує націю. Домінування певної самобут. культури у нац. державах залишається запорукою збереження культур. різноманітності світу, включаючи культурну самобутність тих нац. меншин, які живуть за межами своєї істор. батьківщини. Це відповідає сучас. практиці, коли нац. держави опікуються культурою нац. меншин, які є частинами етніч. націй, що утворюють серцевину нац. держав. У сучас. демократ. державах підтримку самобут. нац. культури і необхід. елементів нац. єдності поєднують зі сприянням нац. меншинам підтримувати свою культурну самобутність. Цей принцип втілений у Європ. хартії регіон. мов або мов меншин. У ст. 10 Конституції України також втілено цей принцип, який означає, що всім етніч. групам, відмінним від українців, гарантується право розвивати свої самобутні культури і мови, хоча, як громадяни України, вони зобов’язані володіти укр. мовою. Виникнення незалеж. держав після розпаду СРСР стало можливим унаслідок поперед. нац.-визв. рухів, але вони виникли лише в поєднанні з процесами у верхівці комуніст. номенклатури. Негатив. передумовою є успадкування різного роду стереотипів на рівні масової свідомості, зокрема низький рівень нац. свідомості, явні ознаки нац. нігілізму та почуття нац. меншовартості. Унаслідок того, що в Україні збереглися історично успадковані відмінності, це дозволило політикам успішно використовувати успадковані стереотипи як засіб мобілізації електорату. Осн. метою Д. м. мають бути зміни в масовій свідомості у напрямку пошанування культур. різноманітності світу та захисту будь-якої самобут. культури, існування якої під загрозою.

Літ.: Ch. Taylor. Multiculturalism. Princeton; New Jersey, 1994; W. Kymlicka. Multicultural Citizenship. Oxford, 1995; P. McLaren. Revolutionary Multiculturalism. Westview, 1997; Боргардт О. Дві культури. Д., 1999; Апель К.-О. Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність? / Пер. з нім. // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. К., 1999; Гнатюк О. Прощання з імперією. К., 2005; Лісовий В. С. У багатоголоссі політичних дискусій. К., 2007.

В. С. Лісовий

Стаття оновлена: 2007