Діамант - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Діамант

ДІАМА́НТ (франц. diamant, нім. Diamant, буквально – алмаз, від грец. άδάμας (άδάμαντος) – твердий метал) – алмаз, штучно відшліфований і огранений у формі двох зрізаних багатогранних пірамід, складених основами. Ін. назва – брильянт (від франц. brillant – блискучий). Д. широко використовують у ювелірному мистецтві, ними прийнято прикрашати держ. регалії, церк. приналежності. Застосовують також у деяких тех. виробах. При класич. огранюванні у Д. – 57 граней, зокрема 33 – у верх. (корона), 24 – у нижній (павільйон) частинах (середня – рундист); при спрощеному – 17 і 33 грані. Заг. форми: чотирикутна, округла, овальна, грушоподібна тощо. Д. оцінюють за вагою в каратах (1 кар – 0,2 г), кольором, чистотою та видом огранювання. Існує низка інституцій, що здійснюють сертифікацію Д. Найавторитетніші міжнар. орг-ції: Ґемол. ін-т Америки, Вища діамант. рада Бельгії, Міжнар. ґемол. ін-т Бельгії. Провідні ґемол. лаб. діють у Швейцарії, Великій Британії, РФ, країнах Пд.-Сх. Азії. 1993 при Мін-ві фінансів України створ. Державний ґемологічний центр України, 1996 при Нац. гірн. ун-ті (Дніпропетровськ) – Ґемол. центр (дир. – П. Баранов). Д. переважно безколірні, лише деякі мають відтінки блідо-жовтого, жовтого або коричневого кольорів різної інтенсивності. Особливо ціняться абсолютно прозорі камені без дефектів – Д. «чистої води» (якщо кристал Д. незамутнений, то показники його заломлення сприяють тому, щоб він був непомітним у воді; цією властивістю й нині користуються контрабандисти). Зустрічаються зеленуваті камені, рідше – рожеві, рубіново-червоні, рожево-бузкові, сині тощо. Кольорові алмази називають фантазійними. Їхня цінність пропорційна густоті кольору. Для класифікації Д. за цією ознакою 1978 прийнято Міжнар. кольор. шкалу. Майже у всіх Д. присутні домішки (до 5 %), зокрема окису заліза й кремнезему зі слідами вапна та магнезії. Саме окис заліза обумовлює жовтуватий відтінок, характерний камінню Пд. Африки. Для позначення алмазів з чорними плямами вуглистого матеріалу використовують термін «піке» (від франц. pique, буквально – сколотий). Дрібними вважають Д. масою до 0,29 кар, середніми – від 0,3 до 0,99 кар і великими («солітери») – від 1 кар. Д., які мають масу понад 6 кар, продають, як правило, з аукціонів. Серед відомих найбільших Д. – безколірні «Велика Зірка Африки» (530,02 кар, Лондон, прикрашає скіпетр англ. короля Едуарда VII), «Ювілейний» (245,35 кар, Вашинґтон), «Чорний Орлов» (189,62 кар, Москва), жовтий «Де Бірс» (234,50 кар, Пд. Африка), коричневий «Зірка Землі» (111,59 кар), «Зелений Дрезден» (41,00 кар, Німеччина). Знаменитий синій Д. «Гоуп» (45,5 кар, Вашинґтон) вважається найдорожчим невеликим предметом у світі, його оцінюють в 200 млн дол. США. Найбільшими центрами вироб-ва Д. є Бомбей (Індія), Раман Ган (передмістя Тель-Авіва), Нью-Йорк, Москва, Смоленськ (РФ), Антверпен (Бельгія). Налагоджене воно й у Таїланді, Пд.-Афр. Респ., Бразилії, Ботсвані, Китаї. Найбільшу кількість сирих алмазів (бл. 90 млн кар на рік; складає понад 50 % світ. вироб-ва за вартістю і 70 % за масою) переробляють в Індії, де працює від 500 до 750 тис. робітників. В Україні огранюванням Д. займаються на з-дах «Кристал» (Вінниця), «Ізумруд» (Київ) та ін. Першими Д. вважають природно відшліфовані алмази. Огранюванням алмазів розпочали займатися в 14 ст. у Венеції. 1465 придвор. ювелір бурґунд. герцога Людвиґ ван Беркем здійснив огранювання у формі «троянди». У 18 ст. з’явилося огранювання Д. квадратної форми – «перуцці», згодом – «регент» з дуже закрученими кутами. Мех. обдирання, введене в 19 ст., дозволило надати Д. круглого (класичного) огранювання, яке найкраще виявляє гру кольору та блиск каміння. 1919 англ. інж. М. Толковський у кн. «Diamond Design» («Дизайн діамантів»), виданій у Лондоні, навів оптимал. комбінацію кутів огранювання, при якому створюється макс. світлова гра при найменших втратах блиску. 1961 А. Неджі розробив профільне огранювання («принцеса»).

Літ.: J. Field. The Properties of Diamond. London, 1979; D. Koskoff. The Diamond World. New York, 1981; Епифанов В. И., Песина А. Я., Зыков Л. В. Технология обработки алмазов в бриллианты. 4-е изд. Москва, 1987; Бізнес на камінні: Діаманти не вічні // Контракти. 2007. № 10.

А. І. Шушківський

Стаття оновлена: 2007