ГУЗЬ Олександр Микола­йович (29. 01. 1939, м. Ічня Чернігівської обл.) — фахівець у галузі механіки, організатор науки, засновник наукової школи в галузі лінеаризованої механіки деформівних тіл. Батько І. Гузя. Доктор технічних наук (1966), професор (1969), академік НАНУ (1978). Заслужений діяч науки і техніки України (2016). Державна премія СРСР (1985), Державні премії УРСР у галузі науки і техніки (1979, 1988), премії ім. О. Дин­ника (1979), ім. М. Янгеля (1983), ім. С. Тимошенка (2000), ім. Г. Писаренка (2013) та ім. О. Антонова (2017) НАНУ. Ордени «За заслуги» 3-го ступеня (1998), князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2008). Золота медаль ім. В. Вернадського АН України (2014). Член низки зарубіжних академій та наукових товариств.

Закінчив Київський університет (1961). Від 1960 — в Ін­ституті механіки НАНУ (Київ): від 1967–2023 — завідувач від­ділу динаміки та стійкості суцільних середовищ, від 1976–2022 — директор. Водночас у 1983–88 — академік-секретар Від­діле­н­ня механіки АН УРСР.

Основні наукові дослідже­н­ня у галузі механіки деформівного тіл та суцільних середовищ: тривимірна теорія стійкості деформівних тіл; теорія роз­по­всюдже­н­ня і дифракції пружних хвиль у багатозвʼязкових тілах та тілах з початковим напруже­н­нями; концентрація напружень біля отворів в оболонках; механіка композитних матеріалів й елементів кон­струкцій із них; аеро­гідропружність; некласичні про­блеми механіки руйнува­н­ня; механіка гірських порід; динаміка вʼязкої стислої рідини; неруйнівні методи ви­значе­н­ня напружень у твердих тілах. Ці дослідже­н­ня стали основою для створе­н­ня нових напрямів сучасної механіки. Головний редактор журналу «Прикладна механіка» (від 1976), голова Національного комітету України з теоретичної та прикладної механіки (від 1994).