Гукайло Віктор Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гукайло Віктор Михайлович

ГУКА́ЙЛО Віктор Михайлович (19. 05. 1948, Київ) – графік і художник театру. Чл. НСХУ (1982). Закін. Укр. полігр. ін-т у Львові (1973; викл. Ф. Юр’єв). Відтоді – на твор. роботі. Співпрацював із вид-вами «Рад. школа», «Вища школа» (1973–78), «Веселка», «Довіра», «Дніпро» (1980–2003); а також ж. «Малятко» і «Барвінок» (1975–80); від 1993 – гол. художник Київ. ляльк. театру. Осн. техніки – монотипія, пастель, акварель, друк на тканині, змішана. Учасник респ. та всесоюз. мист. виставок від 1973. Персон. – у Києві (1991, 1996, 1998, 2003). Художні образи Г., переходячи з серії у серію, набувають лаконічності, асоціативності. Автор іл. до кн.: «Підводне царство» (1977), «По следам исчезающих птиц» (1982), «Де ночує вітер» Е. Шморгуна (1989), «Чотири слова» Ю. Някрошуса (1990), «Байки» Л. Глібова (1993), «Сказки» К. Чуковського (1994), «Непричесанные мысли» С. Леца, «Молитви тих, котрі не моляться» Я. Корчака (обидві – 2005; усі – Київ). Для Київ. театру ляльок оформив вистави: «Лікар Айболить» за казкою К. Чуковського (1993), «Кіт у чоботях» за казкою Ш. Перро, «Новорічна ніч» (обидві – 1996), «Каштанка» за оповіданням А. Чехова (1997), «Стійкий олов’яний солдатик» за казкою Г.-К. Андерсена (2001), «Посмішка клоуна» Ю. Чаповецького (2004), «Слоненя» за Дж.-Р. Кіплінґом (2005; усі – реж. Ю. Сікало). У творчості Г. віддає перевагу нестандарт. образ. вирішенням з використанням фігурат. та абстракт. формотворення. Роботи зберігаються у ДТГ (Москва), Бердян. ХМ (Запоріз. обл.), Ізмаїл. картин. галереї (Одес. обл.).

Тв.: «Відпочинок», «Ветеран» (обидва – 1981), «Улітку у гідропарку», «Сонячний ранок», «Алея» (усі – 1982), «Записки божевільного» (1994); цикли – «Місто після бою» (1984), «Бессарабський ринок» (1986), «Біблійний цикл» (1989), «Посеред манекенів», «Щуролов» (1990-і рр.), «Єврейські містечка» (2003); серії – «Ательє» (1988), «Корида» (1990), «Образи Кафки» (1990–96).

Літ.: Бевза П. Віктор Гукайло: Доля і шлях Сізіфа // Синтезы. 1999. № 1.

Ю. А. Ліфшиць

Стаття оновлена: 2006