Гулин Петро Анатолійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гулин Петро Анатолійович

ГУ́ЛИН Петро Анатолійович (24. 06. 1942, с. Соколівка Крижопіл. р-ну Вінн. обл.) – живописець, графік і монументаліст. Чоловік Н. Кирилової, батько Н. Гулина. Чл. НСХУ (1977). Закін. Львів. уч-ще приклад. та декор. мист-ва (1968; викл. В. Патик). Працював у Терноп. (1968–79), Закарп. (1979–99) худож. фондах України. Відтоді – на твор. роботі. Учасник обл., всеукр., всесоюз., міжнар. мист. виставок від 1969. Персон. – у Москві (1976), Ужгороді (1981, 1992), Луцьку (1981), Варшаві та Катовіце (Польща, 1982), Празі, Братиславі, Карлових Варах, Кошиці (усі – 1983–84), Львові (1987, 1992), Києві (1992), Братиславі (1994), Празі, Гуменному, Свиднику (усі – 1996). Осн. роботи – у галузях станк. і монум. живопису, книжк. графіки. Творчість базується на різнорід. імпульсах мист. авангарду 20 ст. В основі полотен – прагнення заглибитися у фольклор. пласт нац. культури, прадавні корені нар. уявлень про землю, всесвіт, життя і смерть, правду, добро, красу. Окремі полотна зберігаються у Закарп. ХМ.

Тв.: іл. до кн. – «Стояла собі хатка» Н. Забіли (1979), «Словацькі народні казки» (1982; 1990; усі – Київ); «Сільські музики» (1970), «Народні забави Закарпаття» (1985); цикли – «Еміграція», «Покутяни» (обидва – 1990), «Очікування птахів» (1993), «Чекання печалі» (1994), «Передчуття» (1996); «Супроти вітру», «Еміграція в нікуди», «Янголи нас лишили» (усі – 1994), «Самий час» (1995), «Це – Ти і Я» (1996), «Пізнання сутності» (1999).

Г. С. Островський

Стаття оновлена: 2006