КРА́ВЧЕНКО Василь Григорович (псевд.: В. Тавричанин, Корсак-Могила; 25. 04(07. 05). 1862, м. Беpдянськ, нині Запоріз. обл. — 20. 03. 1945, м. Pостов-нa-Дону, РФ) — етно­граф, фольклорист, музеє­знавець, письмен­ник, громадський діяч. Член Наук.-філол. гуртка в Одесі (1880), НТШ (1887), Етногр. комісії та Комісії по ви­учуван­ню звичаєвого права ВУАН. Срібна медаль Рос. геогр. товариства (1929). Закін. Феодосій. учител. ін­ститут (нині АР Крим, 1880). Зa рев. діяльність по­збавлений учител. прав, 1880 заарешт., від­правлений рядовим до резерв. баталь­йону, згодом — в Одес. юнкер. школу, яку закін. через 2 р. Працював у Міністерстві фінансів, пом. окруж. акциз. на­глядача на Волині (1898–1914). Спів­засн. Товариства дослідників Волині (1900). Засн. (1913) і кер. (до 1931) етногр. від­ділу Волин. н.-д. музею в Житомирі. Висланий 1914–17 до м. Ковров (нині Владимир. обл., РФ). Фундатор і наук. секр. (1920–24) Волин. філії «Сільгоспнаук­кому». Організовував краєзн. гуртки на Волині. Прочитав 1920–27 понад 800 лекцій з етногр.-краєзн. те­матики. У Житомирі: 1921–24 — зав. б-ки Волин. ІНО; викл. пед. курсів; від 1924 — керівник бюро Комісії біогр. словника при ВУАН; від 1927 — керівник аспірантури секції етно­графії при Волин. музеї. Роз­горнув широку збирац. роботу, внaслідок якої укладено 5-й і 12-й томи «Трудов Общества ис­следователей Волыни», котрі у 1920-х рр. ви­дано окремо. Перша кн. «Пісні, хрестини та весі­л­ля: Етно­графічні матеріали» охоплює культові, календарні, родин­но-побут., чумац., лірниц. та істор. пісні; містить та­кож опис хрестин і весіль, що від­бувалися 1889–1904 на Волині, Київщині, Чернігівщині, По­діл­лі та Полтавщині.

У другій кн. «Народні оповіда­н­ня й казки» (зaписи зі­брані 1889–1910) вміщено оповіда­н­ня про людей із чарівною силою, явища природи, скарби, знахарство, замо­вля­н­ня, пере­кази про місцевості, гpомaд. і родин. побут, вигад­ки, повірʼя. Третя кн. — «Звичаї в селі Забрід­ді та по деяких інших недалеких від цього села місцевостях Житомирського по­віту на Волині» (Ж., 1920). Перша спроба колектив. н.-д. роботи — «Ви­вче­н­ня гончарного виробництва в м. Троянові на Житомирщині» (1924) — ви­знана кращою на Всеукр. зʼ­їзді музей. працівників у Харкові (1925). Фундатор (1928) і голова Волин. наук. товариства крає­знавства та Куль­турно-істор. секції при ньому. 17 ве­ресня 1929 заарешт. у справі СВУ, 1930 звільн. Під­готував «Мо­но­графічне ви­вче­н­ня Марулевського Порцелянового заводу в роках 1929–31». Під його керівництвом музей досліджував культуру та по­бут нац. меншин України. Роз­­ро­бив пpогpaму ви­вче­н­ня нац. мен­шин Волині — поляків і німців, зaпитальники «Тварин­ництво», «Ткацтво», «Ко­па­н­ня криниці», «На­йма­н­ня па­стуха», «Рушник». Зі­­браний матеріал із пром. виробництва становить наук. інте­рес; досліджено також скотарство, торфорозробки, рільництво, кооперацію, форми колектив. праці. Водночас 1931–33 — завідувач від­ділу Всеукр. істор.-археол. музею в Дні­­пропетровську, де реконструював від­діл «Соціяльний побут», роз­робив карту про нац. склад насел. Дні­проп. обл. до 1933. Звільн. «за участь в укр. нац. організації». 1934 ви­їхав до сина у Pо­стов-нa-Дону, де працював у крайрад­профі, обкомі союзу ВШ. Автор новел із викори­ста­н­ням етнопсихол. порт­ретів, на­друк. у «ЛНВ», зокрема «Лєґальний до дна душі» (1899, кн. 2), «Божевіль­ний» (1902, кн. 2), «Рух» (1906, кн. 4); зб. «Буден­не житє: Психольоґічні малюнки» (Л., 1902). Листувався з М. Грушевським, С. Єфремовим, Ф. Вовком, К. Сту­динським, М. Коцюбинським, В. Стефаником. По­збавлений пен­сії як «ворог народу», помер у бідності. Дослідж. К. зберігаються у Рукопис. фондах ІМФЕ НАНУ (Київ). За ред. Г. Скрипник ви­дано «Зі­бра­н­ня творів. Етно­графічна спадщина Василя Крав­ченка» (К., 2007, т. 1).