Гумільов Микола Степанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гумільов Микола Степанович

ГУМІЛЬО́В Микола Степанович (Гумилёв Николай Степанович; 03(15). 04. 1886, м. Кронштадт, нині Ленінгр. обл. – 24. 08. 1921, Петроград, нині С.-Петербург) – російський поет. Чоловік А. Ахматової, батько Л. Гумільова. 1906–08 навч. у Сорбонн. ун-ті, від 1910 – в С.-Петербур. ун-ті. Ранні твори (зб. «Путь конквистадоров», С.-Петербург, 1905; «Романтические цветы», Париж, 1908 та ін.) позначені впливом символізму. Поступово Г. долає запозичення, переборює розпливчасту символіку, у поезії з’являються предметність, життєві реалії (зб. «Жемчуга», Москва, 1910; «Чужое небо», С.-Петербург, 1912). У 1911 організував поет. групу «Цех поетів», де об’єднав своїх однодумців-акмеїстів, став ідеологом і теоретиком цієї течії. 1914 добровольцем пішов на фронт, нагородж. 2-ма Георгіїв. хрестами. Від 1918 співпрацював у вид-ві «Всемирная литература», був лектором у Пролеткульті, Ін-ті живого слова. Для поезії Г. характерні звернення до «сильної особи», прагнення втекти від сучасності в історію, від рос. дійсності – в екзотичні краї, декоративність. Особливого значення надавав техніці віршування, якою сам майстерно володів. У віршах Г. порев. часу переважає песимістичне сприйняття дійсності. Окремі його твори укр. мовою переклали Б. Якубський, М. Стріха. Г. неодноразово бував в Україні, восени 1909 разом з О. Толстим і М. Кузьміним виступав на літ. вечорі в Києві. Розстріляний за звинуваченням у причетності до контррев. орг-ції. У смт Коктебель (АР Крим) Г. встановлено пам’ятник (автор М. Хомич).

Тв.: Стихотворения. Петроград, 1923; Избранные стихотворения. Москва, 1988.

Літ.: Павловский А. Николай Гумилев // Вопр. лит-ры. 1986. № 10.

І. Т. Купріянов

Стаття оновлена: 2006