Гурвич Ірина Борисівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гурвич Ірина  Борисівна

ГУ́РВИЧ Ірина Борисівна (17(30). 06. 1911, м. Летичів Поділ. губ., нині Хмельн. обл. – 30. 03. 1995, Київ) – режисер-мультиплікатор. Засл. діяч мист-в УРСР (1973). Закін. Київ. худож. ін-т (1934). Відтоді працювала у відділі худож. мультиплікації Київ. кіностудії худож. фільмів, від 1940 – на «Київнаукфільмі», де від 1959 ставила фільми худож. мультиплікації (1966–87 – худож. кер. Твор. об’єдн. худож. мультиплікації, нині «Укранімафільм»). Художник-мультиплікатор стрічок «Зарозуміле курча» (1935), «Казка про Івана» (1936), «Папанінці» (1936), «Дніпро», «Диспетчерський сигнал» (1937–41) та ін. Поставила фільми «Пригоди Перця» (1961, співавт.), «Супутниця королеви» (1962), «Заєць і їжак», «Золоте яєчко» (обидва – 1963), «Лелеченя» (1964), «Зелена кнопка» (1965), «Злісний розтрощувач яєць» (1966), «Легенда про полум’яне серце» (1967), «Опудало», «Казка про місячне сяйво» (обидва – 1968), «Кіт і Кит», «Марс–ХХ» (обидва – 1969), «Журавлик» (1970), «Про смугасте слоненя», «Дивовижне китеня» (обидва – 1971), «Як жінки чоловіків продавали» (1972; спец. приз журі 2-го Вкф мультфільмів, Заґреб, 1973), «Теплий хліб» (1973), «Пригоди жирафки», «Вересковий мед» (обидва – 1974), «Салют» (1975), «Як чоловіки жінок провчили» (1976), «Чому в ослика довгі вуха» (1977), «Нічні капітани» (1978), «Люлька миру» (1979), «Якось я прийшов додому» (1980), «Колискова» (1984), «Гра» (1985), «Гаврош» (1986), «Біла арена» (1987), «Ой, куди ж ти їдеш...» (1988), «Недоколихана» (1989) та ін.

О. Б. Шупик

Стаття оновлена: 2006