Гуреїв Олексій Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гуреїв Олексій Іванович

ГУРЕ́ЇВ Олексій Іванович (12. 10. 1913, Криворіз. рудник «Інгулець», нині м. Інгулець, підпорядк. міськраді м. Кривий Ріг, Дніпроп. обл. – 05. 03. 1999, Київ) – письменник. Чл. НСПУ (1943). Закін. Київ. пед. ін-т (1940). Працював учителем, під час 2-ї світ. війни – на укр. радіостанції ім. Т. Шевченка (м. Саратов, РФ); згодом – зав. ред. класич. літ-ри Держ. вид-ва худож. літ-ри, заст. відп. ред. ж. «Дніпро» (50-і рр.), відп. ред. г. «Друг читача» (60-і рр.). Автор поет. зб. «Ентузіасти шахти» (1932); повістей «На околиці» (1934), «На бойових дорогах» (1944; усі – Харків), «Осокорівські друзі» (1946), «Повість учителя» (1955), «Коли говорить серце» (1961), «Осінні квіти» (1966), «Рояль і скальпель» (1971), «За снігами білими» (1973), «Комендантська година» (1979), «Полум’я над Дніпром» (1987); романів «Наша молодість» (1949) та «Життя іде» (1954), об’єднаних 1957 у дилогію (перевид. – 1964; 1970; 1984), «Друзі не зраджують» (ч. 1, 1959; ч. 2, 1963; 1983), «Люди, з якими я живу» (1975); зб. оповідань «Через замети» (1961), «Творчість» (1968; усі – Київ). Тематика творів: життя трудівників, зокрема шахтарів Криворіжжя; героїзм співвітчизників у боротьбі з нім. загарбниками; сутність людського існування. Т. Шевченкові присвятив поему «Легенда про Кобзаря» (К., 1981), оповідання «Останній арешт» (про перебування письменника в Україні 1859), етюд «Діти з “Кобзарем”» (обидва – у зб. «Через замети») і нарис «Там, де лежить Кобзар» («Піонерія», 1961, № 5); ст. «Любов і ненависть (До Шевченкових роковин)» // «Колгоспник України», 1945, 10 берез. Деякі твори Г. перекладено рос., нім., фін., угор. та чес. мовами.

Літ.: Киричок П. Чесний трудівник нашої літератури: До 85-річчя з дня народження Олекси Гуреїва // КСв. 1998, 27 листоп.

П. М. Киричок

Стаття оновлена: 2006