Кравченко Євген Сергійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кравченко Євген Сергійович

КРА́ВЧЕНКО Євген Сергійович (12(25). 12. 1907, с. Володимирівка, нині Доманів. р-ну Микол. обл. – 28. 06. 1975, Київ) – письменник, драматург. Батько Андрія та Ігоря Кравченків. Чл. СПУ (1957). Учасник 2-ї світ. війни. Держ. нагороди СРСР. Закін. Одес. ін-т соц. виховання (1933). Учителював (до 1938); викладав у Одес. пед. ін-ті; працював у ред. г. «Сільські вісті», 1958–60 – відп. ред. ж. «Культура і життя» (оби­дві – Київ). Дебютував 1936 поемою «Пісня про скрип­ку». При­святив Т. Шевченку цикл опо­відань «Слово Тараса» (К., 1962). В автобіогр. оповіданні з цього циклу «Ідуть дівчата в поле жа­ти…» розповів про своє знайомство з «Кобзарем». Писав та­­кож гуморески переважно на ма­­теріалі сільс. життя. Автор текстів пісень «В небі канареєчка літає…», «Тепер я став багатий…», «Я люблю і не знаю покою…» до х/ф «За двома зайцями» (1961, реж. В. Іванов, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка). Ім’ям К. 1976 названо Б-ку для юнацтва Дніпров. р-ну Києва.

Тв.: Фальшива стратегія: П’єса. 1946; Під червоною калиною: Драма. 1954; Бо­­жественні курси: Гуморески. 1960; Під високими кленами: П’єси. 1961; Сторін­ки життя: Оповідання. 1964; Що посієш, те й пожнеш: Оповідання, повість. 1964; На даному етапі: Зб. одноакт. п’єс. 1965; З книги життя: Оповідання. 1966; Сердечна розмова: Оповідання та гуморес­­ки. 1967; Новосілля: Одноактні п’єси. 1968; Комсомольська лінія: П’єса. 1969; На крилах дитинства: Оповідання. 1969; Ой на селі племінники: Гуморески. 1971; Тихесенько вітер віє: Повість. 1971; Чо­­боти з милом: Гуморески. 1972; Золота зоря: П’єси. 1981; На світанні: П’єса. 1982; От колись було…: Гуморески, опо­­відання, повість. 1987; Під шум дощу: Оповідання, повість. 1987 (усі – Київ).

Літ.: Забаштанський В. Доброта і людяність // Дніпро. 1977. № 12; Крав­­ченко І. Історія ненаписаного роману // Кравченко І. Чигир-трава: Есе. К., 1981; Стрельбицький М. І сміх, і усміх, і лірика й задума // Кравченко Є. От колись було... К., 1987.

О. В. Арутюнян

Статтю оновлено: 2014