Гуцульська сотня УСС - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гуцульська сотня УСС

ГУЦУ́ЛЬСЬКА СО́ТНЯ УСС – військовий підрозділ. Сформована у жовтні 1916 у складі австро-угор. армії з добровольців – мешканців Гуцульщини й Буковини для ведення партизан. боротьби у тилу рос. армії в Карпатах. Нараховувала 180–250 стрільців, підстаршин і старшин – переважно гуцулів із тодіш. Коломий. округи та навколиш. повітів. Ком-ри – четар Н. Никорак, лейтенант А. Ерлє, сотник О. Левицький, четар Бужор, поручник Г. Голинський-Гурбич. 25 листопада 1916 відправлена на фронт у р-н сіл Кирлібаба, Якобени, Ватра-Дорней (усі – Румунія), де під час боїв на г. Дідуль її вояки захопили у полон бл. 600 рос. солдатів і офіцерів. Навесні 1917 напередодні Великодня стрільці побраталися із солдатами-українцями 254-го Київ. полку рос. армії, за що їх зняли з фронту і перевели на буд-во гір. доріг у Карпати. Після призначення ком-ром Г. Голинського-Гурбича 27 червня 1917 сотня вирушила на Сх. фронт до с. Конюхи (нині Козів. р-ну Терноп. обл.). Особливо відзначилась 29 липня 1917 у боях за переправу і міст на р. Збруч побл. сіл Збриж (нині Чемеровец. р-ну Хмельн. обл.) і Чемерівці (нині смт Хмельн. обл.). У березні 1918 у складі Легіону УСС передислокована на тер. сучас. Запоріз. і Кіровогр. обл. Окрім несення військ. служби, стрільці організовували осередки «Просвіти», читальні, аматор. гуртки, проводили курси укр. мови та українознавства, концерти тощо. Влітку 1918 за відмову виступити проти повстан. загону отамана Шинкаря ком-ра Легіону УСС О. Микитку і ком-ра сотні Г. Голинського-Гурбича австр. командування віддало до військ.-польового суду. Від покарання їх врятував В. фон Габсбурґ-Лотрінґен, який вважав Г. с. УСС своєю гвардією. У вересні 1918 відведена на Буковину, після проголошення ЗУНР увійшла до складу Гуцульського куреня УГА.

Літ.: Горбовий Г. Гуцульська сотня // Літопис Червоної Калини. 1931. № 5–6; Кузич І. До історії Гуцульського куреня // Гуцулія. 1969. Ч. 2; Якимович Б. З історії Українських Січових Стрільців // ПУ. 1990. № 1; Петро Д. Сини Гуцульських гір // Агро. 1990. № 50–51; Ріпецький С. Українське січове стрілецтво. Л., 1995.

П. П. Дем’янюк

Стаття оновлена: 2006