Годинник - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Годинник

ГОДИ́ННИК – прилад для вимірювання часу. Найдавнішим був сонячний Г., відомий ще в античні часи у Середземномор’ї і на Далекому Сході. Години на ньому показувала тінь, що падала від центр. нерухомого стрижня-гномона на циферблаті. Потім з’явилися пісковий та водяний Г., дія яких полягає в пересипанні чи переливанні речовини в сполучених посудинах з верхньої у нижню. Г. вогняним, у якому час вимірювався кількістю вигорілого ґнота чи олії, користувалися від античності до 19 ст. Мех. Г. складається з рухомих стрілок на циферблаті, тягарців чи пружини, які приводять їх у рух, та механізму, що регулює цей рух. Винайдено мех. Г. у Китаї 724. Перші згадки про його застосування в Європі походять від 9 ст. Після 1300 Г. часто ставили на вежах ратуш і храмів, а від 15 ст. поширилися й переносні Г. Після відкриття Ґ. Ґалілеєм явища незалежності періоду малих коливань маятника від амплітуди, Х. Гюйґенс 1657 сконструював маятниковий Г. Наприкінці 18 ст. І. Кулібін запропонував оригін. конструкцію біметал. балансу. Перші мех. Г. мали лише годинну стрілку, хвилинна з’явилася 1550, секундна – 1760. Г. з механізмом, що грає певну мелодію (на дзвіночках, сталевих пружинах чи гребені, приладі типу органа), називається курантами. У 16–17 ст. Г. були переважно настільні, у вигляді малої шафки, плоскої скриньки з горизонт. циферблатом чи вежі. Оздоблювали їх архіт. прикрасами з міді або латуні, інколи з позолотою. Від кін. 17 до поч. 19 ст. поширеними були консольні та камінні Г. з позолоч. бронзи в поєднанні з мармуром чи порцеляною. Улюбленими стали камінні Г., прикрашені в техніці Буля, їх виготовляли до кін. 19 ст. Одночасно у Великій Британії, а пізніше і в ін. країнах, з’явилися стоячі Г. у вигляді високої стрункої шафки, що ставили на підлозі. Вони відзначалися високою точністю ходу, часто дуже гарним боєм. Від 17 ст. поширюються також кишенькові Г., яким спершу надавали примхливих форм черепашки, яйця, черепа тощо. Наручні Г. з’явилися наприкінці 19 ст.

В Україні виготовляли Г. різного типу. Здавна відомі були монум. сонячні годинники. Найдавнішим з них є Г. на круглій вежі Спасо-Преображен. собору (побудов. 1031–36) у Чернігові. Роль циферблата тут виконували ніші в стіні. Перший мех. Г., ймовірно, був установлений 1374 на вежі фортеці в Кафі (Феодосія). Про мех. Г. є згадки в описі Київ. замку 1552, Остроз. літописі 1619 та ін. Більше відомостей про Г. збереглося зі Львова. 1404 на ратуші вже був курантовий Г. 1549 встановлено також Г. на Галиц. брамі. 1414 у Львові поселився перший профес. годинникар (Л. Гелленбазен), 1419 їх було двоє, 1571–1604 міське право одержало ще п’ятеро. Окремий цех львів. годинникарів виділився зі спіл. орг-ції ковалів та слюсарів 1766. Львів. годинникарі у 18 ст. славилися настіл. Г. (т. зв. штуцер, або жаба), які, крім годин і хвилин, вказували пори року, фази місяця, дні тижня, а також дзвонили. Механізм такого Г. складався більше як із 600 деталей, їх вироб-вом славилися львів’яни А. Камінський, Я. Гакель, Л. Скаржинський, Ф. Клиновський та ін., а також П. Добростанський з Підгірець (нині Золочів. р-н), Б. Яворський з Тернополя. У 2-й пол. 18 ст. у Львові робили настіл. Г. у вигляді заскленої шафки, прикрашеної бронз. орнам. накладками, з емалевим циферблатом, розписами. У 60-х рр. 18 ст. у Кременці виготовляли каретні Г., оправлені в округлий сріб. корпус із тонким карбуванням. У серед. 17 ст. Г., встановлені на вежах, були вже в усіх великих містах України. 1697 на вежі київ. ратуші встановлено Г. з постаттю архангела Михаїла, який відбивав години ударом списа по драконові. 1744 на дзвіниці Києво-Печер. лаври встановлено Г. з 150-пудовим дзвоном, 1758 – новий Г. роботи А. Левінського. Механізм сучас. Г. виконав 1903 А. Єнодін. У серед. 19 ст. широкого розвитку набуло годинникарство в Харкові, де 1858 працювало 60 годинникарів. Одночасно з-д А. Миклашевського (нині с. Волокитине Путивл. р-ну Сум. обл.) виготовляв порцелян. корпуси для камін. і настіл. Г. У 2-й пол. 19 ст. у зв’язку з конкуренцією зарубіж. фабрич. виробів, годинникарство в Україні занепало, майстри займалися лише ремонтом або монтажем Г. з імпорт. деталей. У 30-х рр. масовий випуск Г. освоєно на Харків. ювелір. ф-ці. Надзвичайно цінна колекція годинників різних епох та типів (бл. 1000 експонатів) зберігається в МЕХП.

Літ.: Жолтовський П., Запаско Я. Художні металеві вироби Західних областей України ХV–ХІХ ст. К., 1959; Жолтовський П. Художній метал. К., 1971; Часы и время. Часы в собрании фарфора мейсенской мануфактуры. Л., 1986; Бородин В. Человек и время. Москва, 1991; Мекар Р. Мифы в искусстве старом и новом. Москва, 1992.

В. Ф. Любченко, Р. Т. Шмагало

Стаття оновлена: 2006