Годованець Микита Павлович

Визначення і загальна характеристика

ГОДО́ВАНЕЦЬ Микита Па­влович (14 (26). 09. 1893, с. Вікнина Гайсин. пов. Поділ. губ., нині Гайворон. р-ну Кіровогр. обл. — 27. 08. 1974, м. Камʼянець-Подільський Хмельн. обл.) — поет-байкар. Закін. двокласну учител. школу в с. Степашки (нині Гайсин. р-ну Вінн. обл., 1906–09). Учасник 1-ї світової війни. 1919–20 вчителював у с. Голосків на Поділ­лі. Від осені 1920 працював у ж. «Сільська біднота», 1924–27 — у вінн. г. «Червоний край», 1928 — у житомир. г. «Радянська Волинь». Від 1929 — у Харкові: спів­роб. ж. «Робсількор», «Соціалістична громада». Друкуватися почав 1913, твори зʼявлялися в київ. тижневику «Маяк», газетах м. Ревель (нині Тал­лінн), де від­бував військ. службу, згодом — у камʼянець-поділ. періодиці. Там молодого сатирика помітив і під­тримав Остап Вишня. Г. видав зб. байок «Незаможник Клим» (В., 1927), «До добробуту й культури» (Ж., 1928), «Парася на парастасі» (1929), «Будяки», «Довгоносики», «У колектив!» (усі — 1930), «Трактор і рало» (1931), «Байки» (1932; усі — Харків). У 1936–37 опублікував пере­клади творів О. Пушкіна («Казка про рибака і рибку»), О. Толстого («Гіперболоїд інженера Гаріна», «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно»). У січні 1937 заарешт., ріше­н­ням особл. наради при НКВС висланий на Колиму (РФ), де пере­бував до 1947. Реабіліт. 1957. Після всіх поневірянь повернувся до актив. літ. діяльності. У повоєн­ні роки ви­йшли друком у Києві його «Байки» (1957; 1960; 1963), кн. «Осел на хаті» (1958), «Заяча математика» (1961), «Вужі під яслами» (1963), «Конвалії і лопухи» (1966), «Талановита тріска» (1967), «Байки» у 2-х т. (1968), «Почтительный поросенок» (1969), «Байки» (1987), в яких викривав вади людини, уразливі місця тодіш. су­спільства. Помітна сторінка творчості письмен­ника — ви­вче­н­ня і худож. пере­осмисле­н­ня світ. байкар. спадщини, опрацюва­н­ня, пере­клади, пере­співи творів Езопа, Федра, Бабрія, Леонардо да Вінчі, Ж. де Лафонтена, М. Рея, І. Красіцького, І. Крилова, К.-Ф. Ґел­лерта, Ґ. Лес­сінґа, Ф.-М. Саманьєґо, Т. де Іріарте, Ж.-П. де Флоріана та ін. зарубіж. авторів. Г. видав кн. «Ріка мудрості. Байки за Езопом» (1964), «Веселий пе­дант» (1965), «Байки за Леонардо да Вінчі, Фе­дром, Бабрієм» (1967), «І. Красіцький. Байки та приповістки» (1970), «Байки і фрашки» (Л., 1973). Не всі твори митця витримали ви­пробува­н­ня часом, чимало з них писалося «на злобу дня». Але кращі його байки вирізняються глибиною думки, літ. довершеністю, тонким психол. малюнком, колорит. порт­рет. характеристикою персонажів, дотеп., соковитою нар. мовою. При всій сатир. загостреності творів у них від­чувається потуж. лірич. струмінь, гуманіст. спрямува­н­ня, прагне­н­ня боротися своєю творчістю, як писав сам автор, «проти вад людської вдачі, пороків су­спільного життя». Витоки творчості Г. — у фольклор. джерелах, нар. казках, приповід­ках, прислівʼях. Нац. ґрунт і водночас світ. досягне­н­ня в царині класич. байки — ось два крила, що під­несли до вершин досконалості та живучості кращі твори цього майстра сміху. У м. Камʼянець-Подільський щороку проводять фестиваль гумору, присвяч. укр. байкареві.

Літ.: Петров Ю. Байкар Микита Годованець. К., 1963; Косиченко В. Українська радянська байка. К., 1972; Альперін Ю. Микита Годованець. К., 1973.

Є. С. Колодійчук

Завантажити статтю