Голицинський Євген Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Голицинський Євген Миколайович

ГОЛИ́ЦИНСЬКИЙ Євген Миколайович (псевд.: Лозенко, Павловський; 20. 10. 1878, Кишинів – 17. 03. 1932, Прага) – громадсько-політичний діяч, дипломат. Закін. Київ. кадет. корпус (1898), навч. у Моск. вищому тех. уч-щі, Київ. політех. ін-ті. Один із організаторів РУП, 1902–03 – чл. її ЦК. Наприкінці 1903 емігрував до Львова, де працював у Закордон. ком-ті РУП, створеному для кер-ва видав. роботою партії у Галичині, зокрема був співред. часописів «Гасло», «Селянин», «Праця». Після розколу РУП у січні 1905 вийшов з партії і повернувся до вивчення хімії. 1907 закін. Праз. технікум і одержав дозвіл на в’їзд до підрос. України. Працював інженером-хіміком. У 1915–17 – зв’язковий між львів. Союзом визволення України та київ. і закордон. укр. громад.-політ. орг-ціями. Після Лютн. революції 1917 – комісар УЦР на Звенигородщині. Згодом працював у Київ. конторі держ. банку, 1918 очолював делегацію УНР до Німеччини для вирішення питань щодо друку укр. грошей. Наприкінці 1918 признач. головою дипломат. місії Директорії УНР у Вашинґтоні (не приступив до виконання обов’язків), від весни 1919 працював послом УНР в Естонії та Латвії. Від 1923 – доц. Укр. госп. академії у Подєбрадах (Чехо-Словаччина).

Літ.: Стрельський Г. В. Українські дипломати доби національно-державного відродження (1917–1920 рр.): Біогр. довід. К., 2000.

Г. В. Стрельський

Стаття оновлена: 2006