Голобородько Василь Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Голобородько Василь Іванович

ГОЛОБОРО́ДЬКО Василь Іванович (07. 04. 1945, с. Андріанопіль, нині Перевал. р-ну Луган. обл.) – поет. Чл. НСПУ (1988). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1994). Літ. премія ім. В. Симоненка (1988). Навч. у Київ. ун-ті (1964– 65) і Донец. пед. ін-ті (1966– 67). Вже перші журнал. публікації (1963–65) молодого поета з Луганщини привернули до себе увагу незвичайним баченням буденних речей, що поставали як дивний, чарівний світ. Схвально відгукнулися про нього В. П’янов, Д. Павличко. 1965 Г. подав до вид-ва «Молодь» зб. віршів «Летюче віконце», що виявилася неприйнятною для рад. цензури, як і твори ін. учасників тодішньої т. зв. київ. школи поетів. 1967 Г. виключено з Донец. пед. ін-ту за читання «самвидавівської» літ-ри, про що секр. Донец. обкому КПУ доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967. Вихід 1970 у вид-ві «Смолоскип» (Балтімор, США) зб. «Летюче віконце» дав привід для дальшої політ. дискримінації поета, і йому майже на 20 р. було закрито шлях до друку. Весь цей час Г. жив у рідному селі, не припиняючи поет. творчості. Але тільки 1988 вийшла зб. верлібрів «Зелен день», а 1990 – зб. «Ікар на метеликових крилах». У поезії «раннього» Г. ніби оживає світ прадавніх анімістич. уявлень про природу; світ далекого «наївного» предка або довірливої дитини, заселений дивними істотами, наповнений чарів. звуками, кольорами, пригодами; світ укр. нар., язичницької ще, демонології, – казки, загадки, колядки, – але цей світ постає не в літ. ремінісценціях і не як «тіні забутих предків», а як органічна реакція поет. душі на цілком сучасну навколишню дійсність, як дивовиж. спосіб її переживання. У певному сенсі тут можна бачити не лише глибину нац. пам’яті, а й своєрід. «опір» люд. душі, її емоц. глибин нівеляцій. силам тех. цивілізації, її раціоналіст. сухості, чуттєвому вигасанню й очужінню до світового буття. Це світове буття розкривається поетові крізь навколишню буденність. Найвідчайдушніші гіперболи і найфантастичніші образи виникають як простодушне, довірливе продовження узвичаєних побутових метафор. Всі «неживі» предмети у Г. оживають і поводяться як добрі й милі істоти, як цікаві й пустотливі діти. І цими гомінливими, вражливими, всюдисущими і думаючими речами-істотами густо виповнений поет. світ Г. – світ нескінчен. взаємопереливання «живого» й «неживого», вічноплинного вростання людини в стихію природи. Він, цей світ, глибоко нац., самодостат. у своїй національності, і водночас розімкнений в універсальність. Саме це і лякало рад. цензорів. Пізніші поет. зб. Г. засвідчили його певну еволюцію. Він зберіг колишню світлість і безпосередність переживання, глибину вразливості та легкість уяви, але поєднав їх із змужнілістю, ширшим баченням світу й наполегливішою громадянськістю, – хоч вона в нього, як і раніше, не публіцистична, а явлена саме в неповтор. переживанні сусп.-важл. явищ, драм. сторінок нац. та сучас. історії, образів подвижників укр. слова. Г. став епічніший – не за рахунок зовн. масштабності, а за рахунок повноти саморозгортання теми. Як і раніше, в його поезії панує відчуття доброти люд. призначення, хоч життя і додало гіркоти чи, може, добросердої сумовитості та великодуш. іронії, які рятують від песимізму. В останні роки Г. опублікував також кілька розвідок на теми укр. фольклору, зокрема «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002) та ін. Окремі твори поета перекладено англ., польс., португ., рос., естон., латис., франц., нім. та ін. мовами світу.

Тв.: Ікар на метеликових крилах. К., 1990; Калина об Різдві. 1992; Слова у вишиваних сорочках: Вірші. К., 1999; Посівальник: Вибр. поезії. Лг., 2002; Соловейку, сватку, сватку. Лг., 2002; Ми йдемо: Вибрані вірші. К.; Р., 2005.

Літ.: Дзюба І. У дивосвіті рідної хати // Дніпро. 1965. № 5; Ільницький М. Барви і тони поетичного слова. К., 1967; Макаров А. Розмаїття тенденцій. К., 1969; Антонович М. Національні мотиви в поезії Василя Голобородька // Symbolae in honorem Volodymyri Janiw. Мюнхен, 1983; Рубан В. Київська школа // Молодь України. 1990, 2 груд.; Таран Л. Тиха слава, тиха влада... // СіЧ. 1992. № 2; Кузьменко О. Поетична збірка Василя Голобородька // Сучасність. 2003. № 6; П’янов В. Правда серця // Київ. 2005. № 1; Пастух Т. Рухомий храм нечуваного віросповідання // Дзвін. 2005. № 4.

І. М. Дзюба

Стаття оновлена: 2006