Голобородько Василь Іванович

Визначення і загальна характеристика

ГОЛОБОРО́ДЬКО Василь Іванович (07. 04. 1945, с. Андріанопіль, нині Пере­вал. р-ну Луган. обл.) — поет. Член НСПУ (1988). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1994). Літ. премія ім. В. Симоненка (1988). Навч. у Київ. університеті (1964– 65) і Донец. пед. ін­ституті (1966– 67). Вже перші журнал. публікації (1963–65) молодого поета з Луганщини привернули до себе увагу не­звичайним баче­н­ням буден­них речей, що по­ставали як дивний, чарівний світ. Схвально від­гукнулися про нього В. Пʼянов, Д. Павличко. 1965 Г. подав до видавництва «Молодь» зб. віршів «Летюче віконце», що виявилася не­прийнятною для рад. цензури, як і твори ін. учасників тодішньої т. зв. київ. школи поетів. 1967 Г. виключено з Донец. пед. ін­ституту за чита­н­ня «самвидавівської» літ-ри, про що секр. Донец. обкому КПУ доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967. Вихід 1970 у видавництві «Смолоскип» (Балтімор, США) зб. «Летюче віконце» дав привід для дальшої політ. дис­кримінації поета, і йому майже на 20 р. було закрито шлях до друку. Весь цей час Г. жив у рідному селі, не припиняючи поет. творчості. Але тільки 1988 ви­йшла зб. верлібрів «Зелен день», а 1990 — зб. «Ікар на метеликових крилах». У поезії «ран­нього» Г. ніби оживає світ прадавніх анімістич. уявлень про природу; світ далекого «наївного» предка або довірливої дитини, заселений дивними істотами, наповнений чарів. звуками, кольорами, пригодами; світ укр. нар., язичницької ще, демонології, — казки, загадки, колядки, — але цей світ по­стає не в літ. ремінісценціях і не як «тіні забутих предків», а як органічна реакція поет. душі на цілком сучасну навколишню дійсність, як дивовиж. спосіб її пере­жива­н­ня. У певному сенсі тут можна бачити не лише глибину нац. памʼяті, а й своєрід. «опір» люд. душі, її емоц. глибин нівеляцій. силам тех. цивілізації, її раціоналіст. сухості, чут­тєвому вигасан­ню й очужін­ню до світового буття. Це світове буття роз­кривається поетові крізь навколишню буден­ність. Найвідчайдушніші гіперболи і найфантастичніші образи виникають як простодушне, довірливе продовже­н­ня узвичаєних побутових метафор. Всі «неживі» предмети у Г. оживають і поводяться як добрі й милі істоти, як цікаві й пустотливі діти. І цими гомінливими, вражливими, всюдисущими і думаючими речами-істотами густо виповнений поет. світ Г. — світ нескінчен. взаємоперелива­н­ня «живого» й «неживого», вічноплин­ного вро­ста­н­ня людини в стихію природи. Він, цей світ, глибоко нац., самодо­стат. у своїй національності, і водночас ро­зі­мкнений в універсальність. Саме це і лякало рад. цензорів. Пізніші поет. зб. Г. засвідчили його певну еволюцію. Він зберіг колишню світлість і без­посередність пере­жива­н­ня, глибину вразливості та легкість уяви, але по­єд­нав їх із змужнілістю, ширшим баче­н­ням світу й наполегливішою громадянськістю, — хоч вона в нього, як і раніше, не публіцистична, а явлена саме в непо­втор. пере­живан­ні су­спільно-важл. явищ, драм. сторінок нац. та сучас. історії, образів подвижників укр. слова. Г. став епічніший — не за рахунок зовн. мас­штабності, а за рахунок повноти самороз­горта­н­ня теми. Як і раніше, в його поезії панує від­чу­т­тя доброти люд. при­значе­н­ня, хоч життя і додало гіркоти чи, може, добросердої сумовитості та великодуш. іронії, які рятують від песимізму. В остан­ні роки Г. опублікував також кілька роз­відок на теми укр. фольклору, зокрема «Міфопоетична транс­формація українського обряду свата­н­ня в українських народних казках» (2002) та ін. Окремі твори поета пере­кладено англ., польс., португ., рос., естон., латис., франц., нім. та ін. мовами світу.

Тв.: Ікар на метеликових крилах. К., 1990; Калина об Різдві. 1992; Слова у вишиваних сорочках: Вірші. К., 1999; Посівальник: Вибр. поезії. Лг., 2002; Соловейку, сватку, сватку. Лг., 2002; Ми йдемо: Ви­брані вірші. К.; Р., 2005.

Літ.: Дзюба І. У дивосвіті рідної хати // Дні­про. 1965. № 5; Ільницький М. Барви і тони поетичного слова. К., 1967; Макаров А. Роз­маї­т­тя тенденцій. К., 1969; Антонович М. Національні мотиви в поезії Василя Голобородька // Symbolae in honorem Volodymyri Janiw. Мюнхен, 1983; Рубан В. Київська школа // Молодь України. 1990, 2 груд.; Таран Л. Тиха слава, тиха влада... // СіЧ. 1992. № 2; Кузьменко О. Поетична збірка Василя Голобородька // Сучасність. 2003. № 6; Пʼянов В. Правда серця // Київ. 2005. № 1; Пастух Т. Рухомий храм нечуваного віро­сповіда­н­ня // Дзвін. 2005. № 4.

І. М. Дзюба

Завантажити статтю