Головне пасмо Кримських гір - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Головне пасмо Кримських гір

ГОЛОВНЕ́ ПА́СМО КРИ́МСЬКИХ ГІР – південна, найвища частина Кримських гір. Довж. 180 км, шир. 15–30 км. Простягається від мису Фіолент на Зх. до мису Іллі на Сх. Пн. схили пологі, пд. – стрімкі, обриваються до прибереж. смуги – Пд. берега Криму. Вис. до 1545 м (г. Роман-Кош). За типами рельєфу розрізняють Зх. (довж. 82 км), Сх. (64 км) та Центр. (34 км) гір. ланцюги. На крайньому Зх. Головне пасмо (Г. п.) починається Балаклав. висотами. Пд.-зх. і центр. його частини складаються зі столових масивів, плоскі вершини яких називають яйлами (напр., Байдар., Ай-Петрин., Ялтин., Нікіт., Гурзуф. яйли, Бабуган-яйла). На Сх. пасмо розчленов. на окремі яйлин. масиви: Чатирдаг, Демерджі-яйла, Довгоруків. яйла і Карабі-яйла (найбільша за площею). Довж. найбільших масивів 10–30 км, шир. – до 12 км. Сх. ділянка Г. п. – ланцюг вершин і піків заввишки до 500–1000 м, що закінчується Феодосій. висотами.

Геоструктурно відповідає ядру складчасто-брилової споруди Гірського Криму. Складається гол. чином з глинистих сланців, пісковиків пізньотріасово-ранньоюрського віку, конгломератів і вапняків середньо- і пізньоюрського та крейдового віку. На яйлах поширені карст. форми рельєфу, численні (бл. 900) глибинні карст. порожнини – печери, колодязі, шахти тощо. Скелясті схили Г. п. розчленов. глибокими ущелинами, каньйонами (Великий каньйон Криму, Чорнорічин. каньйон тощо), долинами, балками та ярами. З корис. копалин є флюсові та мармур. вапняки.

За схемою фіз.-геогр. районування України Г. п. становить окрему фіз.-геогр. область Крим. гір. країни – Гол. гір.-лучно-лісове пасмо Крим. гір, що характеризується висот. поясністю ландшафтів. Верх. пояс утворюють платоподібні закарстовані середньогір’я з чорноземоподіб. і дерново-буроземними ґрунтами під острівними буково-грабово-сосновими лісами та остепненими луками (яйлами). Переважають місцевості каррових полів, карст. улоговин і похило-яйлин. вододілів, урочища карст. лійок, скель і куестоподіб. гребенів. Сх. частину фіз.-геогр. області становлять гол. чином місцевості глибоко розчленованих середньогір’їв з буроземами та дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами під грабовими дібровами й сосновими бучинами. На схилах Г. п. розвиваються місцевості: крутосхилі, вододіл. гребенів, долин і амфітеатрів, зайнятих переважно дубовими лісами. Вздовж пн. підніжжя поширені ландшафти розчленованих горбисто-улоговинних низькогір’їв з буроземами та дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами під грабовими дібровами. Г. п. є гол. водозбором Крим. п-ова. Тут відомо понад 2500 джерел, беруть початок майже всі річки п-ова – Альма, Бельбек, Біюк-Карасу, Кача, Салгир, Чорна тощо. Характерні численні рідкісні, реліктові та ендемічні види рослин і тварин. На Г. п. – Кримський природний заповідник, Ялтинський гірсько-лісовий заповідник; а також заказник заг.-держ. значення Великий каньйон Криму, пам’ятка природи заг.-держ. значення Агармиський ліс та ін. природно-заповідні території та об’єкти, що займають понад 45 % його площі.

Літ.: Ена В. Г. В горах и на равнинах Крыма. Сф., 1973.

В. Г. Єна

Стаття оновлена: 2006