Головний військовий клінічний шпиталь - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Головний військовий клінічний шпиталь

ГОЛОВНИ́Й ВІЙСЬКО́ВИЙ КЛІНІ́ЧНИЙ ШПИТА́ЛЬ Створ. 1992 на базі окружного військ. шпиталю Київ. військ. округу. Історія його бере початок від 1755, коли за клопотанням київ. губернатора рішенням Сенату Мед. канцелярії відкрито польовий шпиталь на 50 ліжок. У 70-і рр. 18 ст. під час підготовки війни проти Туреччини його реорганізовано у великий військ.-польовий мед. заклад. З часом перетворено в постійний шпиталь 3-го класу; нач. призначено лікаря Укр. дивізії рос. армії А. Леріуса. Під час війни проти Наполеона 1812 штатну кількість ліжок подвоєно, іноді кількість пацієнтів сягала 2-х тис. чоловік. 1833 при шпиталі засн. штатну військ.-фельдшер. школу на 300 вихованців, а в 1851 на його базі створено клініки мед. ф-ту Ун-ту св. Володимира у Києві. Новим етапом діяльності закладу стало запровадження посади мед. сестри (1860). Важливе значення шпиталь мав під час 1-ї світ. війни. Так, кількість пацієнтів, які одночасно лікувалися в ньому лише при наступі на Пд.-Зх. фронті, досягла 14-ти тис. чоловік. 1918–22 шпиталь відіграв значну роль у боротьбі з інфекц. хворобами. З початком 2-ї світ. війни його переформовано в 408-й евакошпиталь на 2 тис. ліжок. У подальшому він входив до складу Пд.-Зх. фронту, Сибір. військ. округу, 1-го Укр. фронту. У 1944 колектив повернувся до зруйнованого Києва, де за короткий термін відбудовано корпуси й налагоджено лікування поранених. У повоєн. час працівники шпиталю взяли участь у ліквідації холери в Поволжі та Каракалпакії, надавали мед. допомогу в Анголі, Афганістані, Ефіопії, на Кубі та в ін. країнах світу; нині – у Лівані, Ірані, Сербії і Чорногорії. Підпорядк. МО України. У структурі – 16 клінік, лаборатор. центр, центри функціон. діагностики та променевої діагностики і терапії; 40 лікув. відділень на 1125 ліжок. Щороку лікується понад 20 тис. хворих. Серед співроб. – 6 д-рів та 42 канд. н. З ним пов’язана діяльність таких лікарів, як С. Алфер’єв, Ф. Борнгаупт, Г. Бурчинський, В. Високович, Р. Вреден, О. Кримов, Ф. Мерінг, С. Покровський, К. Тритшель, С. Томашевський, В. Виноградов, М. Губергріц, І. Іщенко, Б. Маньковський, М. Стражеско, А. Чайка, Я. Шварцберґ, Т. Яновський. Нач. – М. Бойчак (від 1996).

Г. Б. Перов

Стаття оновлена: 2006