Головня Едуард Володимирович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Головня Едуард Володимирович

ГОЛОВНЯ́ Едуард Володимирович (17. 08. 1933, Київ) – режисер кіно і телебачення. Чл. НСКінУ (1971). Засл. діяч мист-в України (1998). Закін. Київ. ін-т театр. мист-ва (1956; майстерня М. Крушельницького). Працював у театрах Станіслава (нині Івано-Франківськ), Миколаєва та Одеси. Поставив вистави «Мораль пані Дульської» Г. Запольської, «Для домашнього вогнища» (обидві – 1956), «Любов Ярова» К. Треньова, «Остання жертва» О. Островського (обидві – 1957). У 1958–65 – на Київ. студії телебачення; 1965–94 – реж. і сценарист студії «Київнаукфільм». Викл. режисури та майстерності актора Київ. ін-ту театр. мист-ва (1974–98). Створив стрічки: «Від трьох до семи» (приз Міжнар. фестивалю дит. фільмів, Лондон, 1965), «Тайм-аут» (1969), «Плюс хореографія» (Сріб. кубок Мкф спорт. фільмів, Кортіна д’Ампеццо, 1969), «Уроки баскетбольної Феміди» (Ґран-Прі і золота медаль Мкф спорт. фільмів, Кортіна д’Ампеццо, 1971), «Техніка футболу» (1972; Золота медаль Вкф спорт. фільмів, Одеса, 1972; Золота медаль і диплом Мкф спорт. фільмів, Кортіна д’Ампеццо, 1973), «Літописці епохи» (1980), «Степан Васильченко. “Чайка”» (1982), «БАМ. По обидва боки магістралі» (1984), «Увага, шестирічні!» (1986), «Захист Мечникова», «Леся Українка. Лісова пісня» (обидві – 1988), «Мій біль, моя надія – український театр» (1993) та ін. 1994– 2001 – реж. Нац. телерадіокомпанії України (програми «Надвечір’я», «Розстріляне відродження», «Релігія в особах», «Стоп-кадр»), від 1999 – журналіст телерадіокомпанії «Ера», автор і ведучий рубрики «Що було, то було».

П. П. Марчук

Стаття оновлена: 2006