ҐаҐаузька мова - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
ҐаҐаузька мова

ҐАҐАУ́ЗЬКА МО́ВА – мова, що належить до оґузької групи тюркських мов. Ґ. м. розмовляють у Ґаґауз. Респ. (автономія у складі Молдови), Україні (Одес. і Запоріз. обл.), на Пн. Кавказі, у Казахстані, Узбекистані, Болгарії, Румунії, Греції, Туреччині та ін. Заг. кількість носіїв – понад 173 тис. осіб. На тер. Молдови й України розрізняють чадирлунґ.-комрат. (центр.; основа писем. мови) та вулканешт. (пд.) діалекти. Унаслідок переселення більшості ґаґаузів на поч. 19 ст. із Пн.-Сх. Болгарії у Бессарабію Ґ. м. під впливом балкан., згодом – румун., молд., рос. мов набула змін у грамат. і фонет. будові, не властивих ін. тюрк. мовам. Алфавіт сучас. Ґ. м. створ. на базі лат. графіки; складається з 31 літери, має 38 фонем (17 голосних та 21 приголосна). Голосні поділяють на звичайні або недовгі (a, ä, e, ι, i, o, ö, u, ü) та довгі (aa, ää, ee, ιι, ïï, oo, uu, üü); приголосні – на шумні (b, c, ç, d, f, q, h, J, k, p, s, ş, t, ţ, v, z) та сонорні (l, m, n, r, y). На фонет. рівні зміни проявилися у палаталізації приголосних перед голосними перед. ряду та у кінці слів; появі на поч. слова сполук приголосних бл, бр, гр, кр, тр, сл, ск, ст, сп (як результат впливу запозич. лексики); зближенні фразової інтонації з інтонацією рос. і молд. мов. На фонол. рівні з’явився специф. голосний заднього ряду серед. піднесення (в алфавіті Ґ. м. – літера э), що утворює кореляц. пару з голосним перед. ряду серед. піднесення е; розвинулася система довгих голосних на противагу коротким (аа-а, ыы-ы, оо-о, уу-у, ээ-э, аа-а, ии-и, öö-ö, ÿÿ-ÿ). На морфол. рівні з’явився інфінітив на -мÿ/-мää; сформувався умов. спосіб; функціонують віднос. займенник áни (який), численні сполучники та сполучні слова. На синтаксич. рівні в Ґ. м. розвинулися сполучникові і безсполучникові підрядні речення; вийшли з ужитку віддієслівно-іменник. та прислівник. конструкції, властиві тюрк. мовам; утвор. структурно нові типи складеного присудка. Сусп.-політ. і наук. термінологію запозичують з рос. мови. У лексиці Ґ. м. багато запозичень з араб., перс., грец., слов’ян. і роман. мов. Ґ. м. функціонує переважно як нар.-розмовна мова, зокрема й її літ. варіант. Письмова форма базувалася на грец. і лат., від 1957 – на рос. графіках. У ґаґауз. нар. творчості (казки, легенди, пісні, балади, частівки-маані, байки, анекдоти про Ходжу Насреддіна) багато спільного з фольклором балкан., молд., рос. й укр. народів. Вивченням ґаґауз. мовознавства займалися В. Мошков, М. Чакир, Н. Дмитрієв, Л. Покровська, В. Дримба, Н. Жекова, Є. Колца та ін. Відомі ґаґауз. письменники – Д. Таносоглу, С. Куроглу, М. Кьосе, М. Бабоглу, Г. Гайдаржи, С. Булгару, Ф. Маріноглу та ін. Твори Д. Кара Чабана перекладено укр. мовою. Ґ. м. перекладено окремі вірші Т. Шевченка, П. Тичини.

Літ.: Дмитриев Н. К. Фонетика гагаузского языка // Дмитриев Н. К. Строй тюркских языков. Москва, 1962; Гагаузско-русский молдавский словарь. Москва, 1973; Курогло С. С., Маруневич М. В. Социалистические преобразования в быту и культуре гагаузского населения МССР. Кишинев, 1983; Покровская Л. А. Современный гагаузский язык. Комрат, 1997; Gagauz dilinin orfografik latin. Komrat, 1997; Колца Е. Гагаузский язык: проблемы лексики, лексикологии и лексикографии // Пед. журн. Кишинев, 1999. № 1–2.

М. І. Ярмоленко

Стаття оновлена: 2007