Ґадзінський Володимир Антонович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґадзінський Володимир  Антонович

ҐАДЗІ́НСЬКИЙ Володимир Антонович (псевд.: Йосиф Гріх, Оскар Редінг, Стефан Трипільський; 21. 08. 1888, Краків – 11. 08. 1932, Одеса) – письменник, літературознавець, критик, журналіст, перекладач. Один із зачинателів т. зв. наукової поезії в рад. літ-рі. Навч. у Політех. школі у Львові (1906–09) та на фіз.-мат. ф-ті Віден. ун-ту (1910–13). Від 1908 друкував поезії в галиц. періодиці. 1909–10 служив у австро-угор. армії. Під час 1-ї світ. війни – в УСС, згодом – в УГА. 1919 із загоном УГА перейшов на бік більшовиків, вступив до партії. 1920 – зав. Київ. губнаросвіти, ред. ж. «Пролетарська освіта». Від 1921 – у Москві, де спільно з Гео Колядою та Костем Буревієм заснував літ. групу «Село і Місто» («СіМ») і однойм. вид-во, в якому вийшли, зокрема, його зб. поем «З дороги» (1922) та кн. творів Т. Шевченка у 2-х т. (1925). Декларував творити нове, внутрішньо вільне соціаліст. мист-во. 1923 виступив проти формал. методу в літературознавстві. Від 1925 – в Одесі: проф. Худож. ін-ту, доц. Ін-ту інженерів цивіл. та комунал. буд-ва, чл. Спілки рев. письменників «Західна Україна», засн. і ред. ж. «Блиски» (1928–29, вийшло 4 зшитки), один із лідерів «Гарту», голова Одес. філії Держ. вид-ва України. Як публіцист виявив себе під час літ. дискусії 1925–29 (низка статей у журналах «Червоний шлях», «Життя і революція», «Культура і побут», кн. «На безкровнім фронті», Москва; Х., 1926). Видав також кн. «Революционное движение в Восточной Галиции (конец 1918 и начало 1919 гг.)» (Москва; Петроград, 1923), зб. літ.-крит. статей «Фрагменти стихії» (Х., 1927). Багато перекладав для ж. «Металеві дні» з нім., польс., франц. та ін. мов (1930–32). Автор поем «Айнштайн», «Земля», «УСРР» (усі – Москва, 1925), «Розум» (О., 1929), «Заклик Червоного Ренесансу» (Москва, 1926), фантаст. повісті «Кінець» (О., 1927) та ін. творів, познач. впливами експресіонізму; низки наук. досліджень про творчість Є. Григорука, Г. Михайличенка, В. Чумака. Помер від хвороби, згодом звинувач. у приналежності до контррев. націоналіст. орг-ції разом із дружиною, котру розстріляли 23 вересня 1938. У рукописі залишився роман-трилогія «Визволена Україна»; підготовлені до друку «Нотатки з історії української літератури» зникли.

Тв.: Не-абстракти: Зб. поезій. О., 1927; Із поезії 20-х років. К., 1959; Мої спогади про Івана Франка // Іван Франко у спогадах сучасників. Л., 1972. Кн. 2.

Літ.: Некролог // Металеві дні. 1932. № 7/8; ЧШ. 1932. № 7/8; Майстренко І. Історія мого покоління. Едмонтон, 1985; Чорногуз Т. Наукова поезія Володимира Гадзінського // Наука і сусп-во. 1990. № 6; Його ж. «Хай б’ють в мене бурі…» (Забуте ім’я Гадзінського) // УМЛШ. 1990. № 8; Дузь І. М. Переможці забуття. О., 1992; Григораш Д. Володимир Гадзінський // Укр. журналістика в іменах. Л., 1997. Вип. 4; Крижанівський С. Життя і смерть Володимира Гадзинського, або Як творяться міфи і легенди // Крижанівський С. Спогад і сповідь з ХХ століття. К., 2002.

Г. П. Герасимова

Стаття оновлена: 2007