Ґадзінський Володимир Антонович

Визначення і загальна характеристика

ҐАДЗІ́НСЬКИЙ Володимир Антонович (псевд.: Йосиф Гріх, Оскар Редінг, Стефан Трипільський; 21. 08. 1888, Краків — 11. 08. 1932, Одеса) — письмен­ник, літературо­знавець, критик, журналіст, пере­кладач. Один із зачинателів т. зв. наукової поезії в рад. літ-рі. Навч. у Політех. школі у Львові (1906–09) та на фіз.-мат. факультеті Віден. університету (1910–13). Від 1908 друкував поезії в галиц. періодиці. 1909–10 служив у австро-угор. армії. Під час 1-ї світової війни — в УСС, згодом — в УГА. 1919 із загоном УГА пере­йшов на бік більшовиків, вступив до партії. 1920 — зав. Київ. губнаросвіти, ред. ж. «Пролетарська освіта». Від 1921 — у Москві, де спільно з Гео Колядою та Костем Буревієм заснував літ. групу «Село і Місто» («СіМ») і однойм. видавництво, в якому ви­йшли, зокрема, його зб. поем «З дороги» (1922) та кн. творів Т. Шевченка у 2-х т. (1925). Декларував творити нове, внутрішньо вільне соціаліст. мистецтво. 1923 ви­ступив проти формал. методу в літературо­знавстві. Від 1925 — в Одесі: проф. Худож. ін­ституту, доцент Ін­ституту інженерів цивіл. та комунал. будівництва, чл. Спілки рев. письмен­ників «Західна Україна», засн. і ред. ж. «Блиски» (1928–29, ви­йшло 4 зшитки), один із лідерів «Гарту», голова Одес. філії Держ. видавництва України. Як публіцист виявив себе під час літ. дис­кусії 1925–29 (низка статей у журналах «Червоний шлях», «Життя і революція», «Культура і побут», кн. «На без­кровнім фронті», Москва; Х., 1926). Видав також кн. «Революцион­ное движение в Восточной Галиции (конец 1918 и начало 1919 гг.)» (Москва; Петро­град, 1923), зб. літ.-крит. статей «Фрагменти стихії» (Х., 1927). Багато пере­кладав для ж. «Металеві дні» з нім., польс., франц. та ін. мов (1930–32). Автор поем «Айнштайн», «Земля», «УСРР» (усі — Москва, 1925), «Розум» (О., 1929), «Заклик Червоного Ренесансу» (Москва, 1926), фантаст. повісті «Кінець» (О., 1927) та ін. творів, по­знач. впливами екс­пресіонізму; низки наук. досліджень про творчість Є. Григорука, Г. Михайличенка, В. Чумака. Помер від хвороби, згодом звинувач. у приналежності до контр­рев. націоналіст. організації разом із дружиною, котру роз­стріляли 23 вересня 1938. У рукописі залишився роман-трилогія «Визволена Україна»; під­готовлені до друку «Нотатки з історії української літератури» зникли.

Тв.: Не-абстракти: Зб. поезій. О., 1927; Із поезії 20-х років. К., 1959; Мої спогади про Івана Франка // Іван Франко у спогадах сучасників. Л., 1972. Кн. 2.

Літ.: Некролог // Металеві дні. 1932. № 7/8; ЧШ. 1932. № 7/8; Майстренко І. Історія мого поколі­н­ня. Едмонтон, 1985; Чорногуз Т. Наукова поезія Володимира Гадзінського // Наука і су­спільство. 1990. № 6; Його ж. «Хай бʼють в мене бурі…» (Забуте імʼя Гадзінського) // УМЛШ. 1990. № 8; Дузь І. М. Пере­можці забу­т­тя. О., 1992; Григораш Д. Володимир Гадзінський // Укр. журналістика в іменах. Л., 1997. Вип. 4; Крижанівський С. Життя і смерть Володимира Гадзинського, або Як творяться міфи і легенди // Крижанівський С. Спогад і сповідь з ХХ столі­т­тя. К., 2002.

Г. П. Герасимова

Завантажити статтю